"Василь Шевчук. Григорiй Сковорода (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- В Санкт-Петербург з Угорщини! - вiдказав Ничипiр весело. Збив набакир
свою облiзлу шапку.
- А-а, приймачки! Папи гетьманцi, що курам ноги миють! - зареготали
вершники.
- А ви не ми║те? - заскалив Ничипiр око.
- Ми як поми║мо, то кури й нiжок не долiчаться!
- Орли, орли! - не вгавав Ничипiр.
- А як ся ма║ ясновельможний Розум? Ще при спiдницi чи вже вiдлучений?
- Не дуже, хлопцi, бо он у каретi в нас Вишневський - полковник ┐┐
величностi.
- Та що ти кажеш! - змахнув руками сивий. - А талярiв у нього густо? -
персзирпуiiся з хлопцями.
- Ми не лiчили... Не удосто┐лися.
- А мо', труснемо, дiтоньки, цього полковничка? - пiдкрутив старий
козак як молоком облитi вуса.
- Труснемо, батьку! - гукнули "дiтки" дружно i пiдняли на диби коней,
готовi ринутися до карети.
Отаман пiднiс угору руку, вгамовуючи сво┐х гарячих молодикiв.
- Auri sacra lames! - мовив латиною. А потiм поправив шаблю, подивився
на панську спальню й зiтхнув печально: - Цей виноград для нас зелений,
братчики...
Григорiй хотiв спитати, коли i де старий отаман учився, але не встиг.
Запорожцi звернули в поле i незабаром зникли в глибокiй балцi, порослiй
дубами.
Ще не вляглася курява, яку збили копита козацьких коней, як iз-за гаю,
що бовванiв ген за верству попереду, неждано вихопився загiн гусарiв.
Спинивши валку, ляхи спитали щось у Вишневського, i той, по пояс вилiзши з
карети, вказав рукою туди, де щойно зникли козаки.
- От бусурман! - пробурмотiв Ничипiр. - Недарма кажуть, що ворон
вороновi ока не виклю║.
- Не доженуть, - сказав Григорiй, вiдчувши в серцi терпку журбу-тривогу
за тими соколами, що десь летiли степом у рiдну Сiч. - Не доженуть... Nec
deus intersit!
- Що ти сказав? - наморщив лоба Ничипiр.
- Нехай лиш бог не втруча║ться...
- Гай-гай, йому давно вже очi полуда вкрила. Таке на свiтi ко┐ться, а
вiн i вусом не веде...
- Бог iз вами, дядьку! Що ви кажете?!
- Нехай послуха║, - подивився у голубе високе небо Ничипiр. - Мiй дiд i
батько були ще вiльними. А я - крiпак, робоче бидло, яким торгують! Уже
три рази мене купували i продавали...
Затих, схилив на груди голову й не поганяв, не квапив коней, хоч ┐хнiй
вiз одстав од валки.
Сковорода замислився. Розстебнув камлотний синiй каптан, пiдставив
груди вiтру, що ледве-ледве дихав. В'┐жджали в лiс. Високi сосни тяглись у
небо вiттям, боролися за кожен промiнь сонця. Слабкiшi гинули, i навiть iз
тих, що розправляли плечi як переможцi, спадали долу гiлки, якi лишалися у
темнiм затiнку. Закон природи! I люди теж, як тi дерева...
- Вйо! Вйо! - гукнув Ничипiр, махнув на коней дубовим пужалном (батога
вiн загубив навмисне, жалiючи сво┐х мишастих) i заспiвав весело┐. Та