"Зворотня сторона Демонології" - читать интересную книгу автора (Соколян Марина)…ХIІ……Дзень, торох, бум, бах-бах! Здравія бажаю, хаззяйко! Бум-бурум, торох! Що це таке, чорт забирай! Я натягнула на вуха подушку, потім ще одну. Це не допомогло. Із страшним утробним риком я підхопилася з ліжка і запустила чимось важким в стіну. Здається то був мій улюблений стілець, і тепер в стіні буде велика дірка. Та мене то не обходить, я хочу спати, просто, повірте, спати найвідвертішим чином. Зважаючи на те, коли я повернулася зі своєї романтичної зустрічі, ну, це просто жорстоко зчиняти такий галас, неначе небо падає нам на голови, так що треба лягати в окопи і натягати каски. Та здається, на тому військову кампанію не було завершено. До мене час від часу долітав якийсь шум і уривки команд типу “розквартирувати командний склад”, “виступаємо єдиним фронтом”, “боєприпаси на стіл”. Я знала, звичайно, що Мадам Мадлен любить урізноманітнювати свій досвід і здатна на подвиг, але обслужити армію… Хай навіть “армію коханців”, як у нас часом називають команду підтримки кандидатів до міської ради. Менш за все мені хотілося занурюватися у проблеми Мадам Мадлен. Хай вже сама розбирається з абстрактною загрозою військової навали. А більш за все мені хотілося зануритися у блакитні світанкові сни. Та куди там! В якому, все таки жорстокому світі ми живемо! Зла, як сто тисяч демонів пекла під холодним душем, я одяглася і почвалала вниз сходами до вітальні. Там я стала в дверях, руки в боки, і оглянула похмурим оком наявну компанію: Мадам Мадлен у бойовому спорядженні, розмальована, що твоя фреска, — один екз, пан Бішоп, на мій жах занадто вже бадьорий (я від народження з відразою і нетерпінням ставилася до ближніх своїх, яким чомусь краще, ніж мені, рідній) — теж 1екз. Далі… Зовсім юні парубки, бліді, худі, закомплексовані, — 3 екз і. один — ну, ознака в ознаку, батяня Чорномор, червонопикий, широкочеревий і наглий. Одягнені як цивільні, що, правда, зовсім не приховувало їхню ганебну суть. — Медді, це що ж таке? — подала я нарешті свій невиспаний скрипучий голос,— Буває, що мотелі перетворюються на борделі, чула. Але щоб бордель — на казарму… Яке падіння моралі! — А, Делі, — відгукнулася Медді, — доброго вечора. Полковнику, знайомтесь, моя названа сестра Аделін. — Полковник Ап-Перкот. Ійоган Ап-Перкот. Я, ставши струнко, клацнула капцями і відсалютувала. Вражений моєю нахабністю, полковник розчулено клацнув зубами. — А чому “доброго вечора”? — Бо вже по п’ятій, моя мила. Настала моя черга ошелешено завмерти. Медді продовжувала: — Полковник у нас інкогніто. Він зі своїми ад'ютантами направляється до Вічного Міста. Там здається, якісь проблеми. — Угу, — проказала я, сідаючи до столу. — Вбито Великого Банкіра, — пояснив Ап-Перкот, — король у розпачі. Він то кидається голови рубати, то с-сідає і плаче, як мала дитина, уггм, так. — Яке горе, — поспівчувала я і солодко позіхнула. — Делі, це серйозно, — прокоментував пан Бішоп, — Його знайшли у королівському палаці зі скрученими в'язами. А така форма вбивства… — Ой, не кажіть. Пане Ап-Перкот, ви що, зі спецпідрозділу? Полковник поважно кивнув. — ЗБОНЧ, — повільно додав Бішоп, — Загін Боротьби з Організованою Нечистю. Я заледве не з'їхала зі стільця. Ап-Перкот з присвистом посміхнувся, демонструючи наявність відсутності передніх зубів. — І що тепер? — загнано простогнала я. — Та тепер ш-шорт-зна ш-шо буде, гррм, так. В столиці от-от введуть комендантську годину. А королю взагалі погано — тільки Банкір знав, як зичити з-за кордону гроші, так, щоб віддавати довелось не нам, а нашим нащадкам. А тепер все, уггм. Мені трохи попустило. Ніхто ж не звинувачував у бозна-чому, не хапав за руки-ноги щоб привселюдно оголосити анафему. Але що буде далі? — М-мм, скажи, Медді, як так, що для нас інкогніто шановного пана — зовсім не інкогніто? — Та ми ж давні ділові партнери, правда, Ійогане? — Було-було, чого ж. Коли я командував полком, що с-стояв, гмм, під Манівцями, ми з пані Мадлен прес-ставляли, відповідно, попит і пропозицію послуг певного с-сорту, хе-хе. — Скільки душ невинних ми тоді… Ех, хороші були часи! — Уггм, ну тоді, принаймні, у вас ш-шпики під вікнами не крутилися. Всі присутні мимоволі розвернулися до вікон. — Які шпики? — А я почім знаю, гррм? — Ну, хоч одне втішає — це не ЗБОНЧ. Шановний полковнику, нам зовсім не треба проблем з вашим славним підрозділом. — Нікому не треба проблем зі ЗБОНЧем. На те він і ЗБОНЧ. — А то міг бути хто-завгодно, — Бішоп безтурботно міркував уголос, — хоча б, якісь конкуренти нашої достойної господині… — Які конкуренти?! — Мадам Мадлен зробила стійку, — я знищила всіх конкурентів! — Значить, антимонопольний комітет, — справедливо зауважила я. — Хіба такий є? — здивувався Ап-Перкот, — така установа, я чув, іс-снувала за легендарного короля Артура, уггм. — В кожній легенді є мораль і настанови нащадкам, — мляво відбивалася я, побита на голову, — тоді, може, — податкова? Запала мертва тиша. — Плюнь! — раптом заволала Медді. — Що таке? — Плю-юнь! — вона була на межі істерики. — Ну, тьху. Всі задоволені? Що сталося? — Не наклич лиха, нещасна! Забула? Ми неприбуткова благодійна організація, створена на громадських засадах! Повтори! Я повторила. Медді відсапувалася, повільно приходячи до тями. — Може, сатаністи? Чи оці, їхні колеги, тамплієри? — фантазував Бішоп, — Ну, тепер модно. А, може, Хрінь-пісс? — Ми що, забруднюємо навколишнє середовище? — Ну, я що подумав, — пояснював пан Теодор, — інколи… це… з вікон люди викидають використане причандалля для інтимних стосунків, походження явно неприродного… і прямо на газончики і квітнички. — Теодоре, ви що, — обурилася Медді, — це ж не якась там бурса! Я зачаїла образу і поклялася помститися. — Ну, ще варіанти? Пане Бішоп, в мене є ідея. Ходімо, нічним повітрям подихаємо. — Що, раптове погіршення самопочуття? Ранками не нудить? — Та ні, тільки коли згадую ваші лекції. Я що хотіла, на шпиків подивитись. Ви зі мною? Звісно, він був зі мною, куди б він подівся. Він же ж, бач, скотина, матеріал про демонів збирає. Може, думав, в мене очі вночі світитися почнуть? Рідкісне видовище: нічні краєвиди Манівців, освітлені ніжним промінням моїх вирячених очей… Спокусливо, як не крути. Отже, ми вирушили. З перших же кроків пан Бішоп виявив неабияку обізнаність у нелегкій справі контррозвідки. Він робив безліч шуму, махав рукам, як вітряк, свистів і гигикав, потім враз замовкав, шпортався, губив щось постійно, розв'язував і зав'язував шнурівку на мештах, зупинявся біля вітрин якихось магазинів, чи то жіночої білизни, чи то гірськолижного спорядження великих та понадвеликих розмірів з символічною назвою “Руслана”. Потім потяг мене до якоїсь дієтичної їдальні, і поки я мужньо сьорбала кефірчик у компанії регіональних бомжів, виглядав когось з вікна. Романтика. Цієї прогулянки я по гріб життя не забуду. Нарешті, мені вдалося змусити його поділитися враженнями. — Ну, маємо одного, поки що, — гордо заявив Бішоп, — худий, високий, очі булькаті, штани на ньому ледве тримаються, замориш, словом, навряд чи місцевий. — Ну, це точно. В Манівцях такі не живуть. Таким ставлять діагноз і — гудбай, май лав, — в дістрофічку, стаціонар. — Чого це ти раптом по-амайранському заговорила? — А що ви маєте проти Амайрани? Вони ж нам гроші зичать, шлють апельсини і ношені шкарпетки. Ну, чим не країна добрих гігантів? У нас навіть лозунг висів: “Хочеш гумдопомогу — вивчай амайранську мову”. Бездарно, зате відповідає суті. І цей їхній МІФ, Міжнародний Інвестиційний Фонд один чого вартий: МІФічні гранти, транші, позики. Живемо: люблять нас, видно, за гарні очі. Правда, тепер проблематично, без Великого Банкіра. — Печально, — відмітив Бішоп, — печально. А як же нам тепер від хвоста відірватись, не придумаєш? — Знаю. Ви ніколи не вилазили з вікна дамської кімнати? У вас є чудовий шанс. — А-аа… це…? — Ну, тут самі бомжі, вони зрозуміють. Чудові акробатичні вправи, рекомендую. Кожного дня так 3-4 рази, і вам вже нічого не треба. Отже, ми опинились з іншої сторони їдальні, в якомусь брудному недовулку. Ми там трошки поблукали, зате хвоста загубили. Чим не досягнення і не привід випити? Та що я все про своє? Бішоп, правда, був не проти, він у нас спеціаліст по темному манівцівському пиву, але тут сталося неочікуване… |
|
|