"Зворотня сторона Демонології" - читать интересную книгу автора (Соколян Марина)…ХV…Мої життєві цикли, схоже, повільно, та неухильно посувалися у напрямку нічного існування. Ранок сприймався тепер, як притча про Армагедон — зі страхом належного покарання моєї неспокійної пиятицької душі. Але чи притаманна мені ця загадкова субстанція? Треба проконсультуватись у спеціаліста. І що я таке, взагалі? Постінформаційний атавізм доіндустріальної епохи? О, яка, виявляється, глибока і щира сила самокритики властива моєму могутньому інтелекту! Хоча, справа це досить інтимна. Аби мені хто сторонній таке повідомив, я б йому влаштувала дякую-по-спині-ломакою з усією силою правдивої вдячності! Ну, досить, теж мені, страждання молодого Вертера. Любомудрствувати будеш, коли тобі за це заплатять. Я мужньо вибралася з ліжка, позіхаючи післяплатою і в аванс, і прислухалася. Слава Богу, хоча б ЗБОНЧ забрався звідси. Тихо, якщо не брати до уваги звуки, характерні для навколишнього середовища. У будинку розпусти вічна ніч — хвала Аллаху і адаптивності сучасного бізнесу. Першим ділом, я склала собі алгоритм кампанії з насолодження повнотою буття. Зараз — ванна з молоком ослиці, потім — духмяний чай з приворотним зіллям… Ех, життя суккубське, складне і непередбачуване! Чого мені зараз не хотілося, так це… Тут — грюкіт у двері, від якого в мені прокинувся жах, страх, невроз і клаустрофобія. На порозі — зловісний дух помсти мені, нахабній і нераціональній, пан Теодор Бішоп. — Так це бачити вас, тут і зараз. — Що це було? — зацікавився непрошений гість. — Складаю список своїх найпотаємніших бажань, щоб потім використати їх на зло людям. От уже надумала зумисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю в стані афекту. — У мене до тебе справа. — Ви помиляєтесь. Ви потрапили сюди випадково, зараз вибачитесь і заберетесь геть звідси. — Ти повинна мене вислухати! — Нічого я вам не винна, я вільний дух… е-е, мене ніхто не любить, і все прийдешнє проклина. Дайте вийти! Коли він загородив собою вхід, я накинулася на нього з кулаками, прийомами карате і страшними прокляттями. Бішоп на провокацію не піддався. Тоді я відійшла, прокашлялася і видала відчайдушне “рятуйте, гвалтують!” на всіх частотах. Відповіддю мені був непристойний регіт за стіною і тактичне “хе-хе” звідкись з коридору. Хороший був психологічний прийом, та препогана контрольна група. Геть зіпсована. Ну, добре. “Він платити відмовляється!” — зарепетувала я на тональність вище у гармонічному мінорі. Підмога прибула миттєво, швидше ніж 911 демонів, яких викликали наші, вправні у кабалі, предки в особливо скрутних ситуаціях. Підмога, звісно, в обличчі неповторної Мадам Мадлен. — Бішопе, як це розуміти? Ага, прогресивна громадськість на моєму боці! — Ти ж знав, що чіплятися до неї зранку значить піддавати загрозі спокій навколишніх і якість сервісу! Ну, ось, що чекати підтримки від вічно заклопотаної власними інтересами дрібної буржуазії? — Мені треба в душ, а цей тип заважає мені подбати про чистоту помислів і гігієни. — Теодоре, дай нещасній вдовольнити її примітивний потяг! — Ну, звичайно, у висококультурної складної системи в твоєму обличчі, такого потягу не виникає. Хто ще тут дбає про якість сервісу? Дивно, як цей бізнес взагалі прибуток приносить! — Вже ж, не твоїми зусиллями. — А дозвіл хто дістав? Моя покійна бабуся? — Та тут же все на ній тримається! — Ну, якщо я — не бабуся, Б’янка не покійна, і дівчата мені не родички, виходить, що вищеназвана особа ти і є. — Твоя покійна бабуся? — Бішоп був однозначно збитий з пантелику. — Так, тобто ні, не покійна. — Оп-па! А я — Червоний Капелюшок. Вибач, бабцю, що без гостинця. — Ага, дочекаєшся від тебе. Теодоре, що ти від неї хотів? Як ти міг помітити, мене це теж стосується. — Стосується, значить. А часто він отримував від тебе те, що від мене хотів? — Та вже ж частіше, ніж тобі дозволяють твої моральні переконання. — Чули, Бішопе? Ну. І як воно — з бабцею своєї студентки? Боюсь, це не те, чим можна похвалитися колегам за чаркою. Медді і Бішоп, обоє, вкрилися червоними плямами. Боже, зараз заріжуть, позбиткуються над трупом і скажуть, що так і було! Допоміг мені своєчасний вияв рефлексу самозбереження. Вороги на мить втратили пильність, а я, акі горліца, метнулася між ними і помчала в душ. Ха-ха, моя взяла! Душ у нас чудовий, на автономному опаленні: дошки постачає агент з регіону. В дядька Архі Па (відразу видно, дитя імміграції) пилорама на місці старовинного поселення під Манівцями, що звалося Монте-Карлівка (давня, романтична назва!). Деревини там полишалося чимало — очевидно, в старі часи руйнування підвалин і злітання дахів було повсякденною практикою (стик європейського та азійського кліматичних фронтів — це вам не хухри-мухри!). З агентом ми розраховуємося регулярно, от тільки що буде, як знову заборонять взаємозаліки? Невже ж гроші платити? Ну, звісно, турбота про наші майбутні бізнесові стосунки з дядьком Архі зовсім не завадила мені отримати задоволення від гігієнічної процедури. От колеги у бурсі завжди дивувалися, яка мені з того радість, що я там, збоченка, роблю на одинці сама з собою півтори години. Де вже їм, недолугим, зрозуміти, що тут просто думається надзвичайно легко, з’являється впевненість, оптимізм і геніальні ідеї. Як, думаєте, Архімед винайшов свою силу? (“Відчувай Силу, Люк!” — сказав він тоді. Чи то не звідти?) Ну, здається, все ж таки то було у ванні. У душа, звичайно, є свої переваги. Я повернулася звідти достатньо збадьореною, щоб оцінити реальність того, що відбувається. Медді і Бішоп влаштували явку в моїй кімнаті і не збиралася звідти йти. Так, що там з моєю покійною бабусею? — Люба Медді, — почала я, — поясни, будь-ласка, свої слова стосовно нашої родинної спорідненості. Медді зміряла мене схвальним поглядом. — Ти ба. Може, ранковий душ не така вже й погана ідея. Ну так, правда, я дійсно твоя бабуся, себто, твоя мати була моєю дочкою, якщо так зрозуміліше. — Медді, це що ж, дійсно, в тебе революція закінчилася перемогою пролетаріату і тепер — повна відсутність царя в голові? Яка ти мені бабуся, ти ж виглядаєш максимум років на десять старше! — Яких десять?! — образилася вона, — всього на сім. Я тобі потім розкажу, як це робиться. Для суккуба, знаєш, вік не проблема. — Стоп, значить… А, ну все логічно. Чому ж ти мовчала, не попередила навіть про те, яка мене може спіткати халепа? — Та ще ж невідомо було, що з тебе вийде. На дітях демонів, знаєш… А тут видно, сильні гени. От і твоя мати… — Доречі, дуже цікаво, де ж вона, чому її відсторонено від процесу турботи про потомство? — Проблеми в неї виникли на ґрунті теологічних суперечок. Сюди вона навряд чи ще зможе повернутися. Я, нарешті, сіла на ліжко і випустила пар. — Оце так історія. А як же ЗБОНЧ, Медді? Ти ж працювала з Ап-Перкотом і він нічого не помітив? — Так він знав. Честь мундиру чи не честь мундиру, а жити якось треба. До того ж, я не вважаю себе організованою нечистю. У мене приватна практика. — А-а, ідеальне прикриття. А я? Міг він знати… — Міг, вони натреновані таке відчувати, якось там, чи екстрасекси, чи сальтенкекси звуться. Але навряд чи щось помітив. Ти ж у нас іще, ем-м, з невідкритими рецепторними каналами. Тому, до речі, і не можеш контролювати свої здібності. Я відчула, що червонію. Таке — і при сторонніх. Бішоп глупо посміхався, як турист на екскурсії. Ну та біг з ним, нехай вчиться. — Повернемося до наших баранів. Бішопе, у вас була якась справа. — Ага, точно. Немає більше булькатого. В мене така підозра, що поїхав рапортувати, де б він не працював. — В ДУПІ? — відгукнулася моя бабуся. Ми з паном Теодором перезирнулися. Ого! — Ну і що ти пропонуєш? Ти… Ви… Чорт, не знаю вже, як тепер до тебе ставитися. — Як? З належною повагою і захопленням. Ну а от щодо ДУПІ… Пропоную поїхати відпочивати на море. — Кардинально. Головне, інноваційний підхід. Тільки, можна, не в твій улюблений пансіонат “Холєрна Паличка” на березі Ассе-Д’Осійської затоки? Хіба ДУПІ не зрозуміє, що ми з переляку потікали світ за очі? І вислідить нас по тому світу за очами. От якби провернути такий хитрий фінт: зробити вигляд, що їдемо на море, а самі — туди, де нас менш за все чекають — до Вічного Міста! На моє здивування, організаційна комісія погодилась із пропозицією. Хтось із класиків казав, пропонувати людям треба те, чого вони самі хочуть. Такою є стратегія завоювання друзів; тільки я ніколи не розуміла, нащо так з друзями поводитися, вони ж не ворожа територія і не надокучливий сусідній народець. А, власне, порада хороша. Виявилося, що Бішопові треба отримати зарплатню в Університеті, а Медді хоче оцінити ситуацію на ринку послуг для відкриття філії закладу Мадам Мадлен. А я — ну в мене свої суб’єктивні причини. Треба налагоджувати особисте життя, хоча б мені навіть довелося іти по трупах. Жартую. Незручно. |
|
|