"Вінні-Пух" - читать интересную книгу автора (Мілн Алан Александер)

ПРИГОДА ДЕСЯТА, У якій Крістофер Робін влаштовує свято на честь Вінні-Пуха

Одного дня, коли сонце знову завітало до Лісу й принесло з собою духмяні пахощі травня, коли всі лісові струмки щасливо задзюрчали, радіючи з того, що знову стали прозорими й гарними, коли вода в маленьких сонних озерцях уже лиш мрійливо згадувала про ті бурхливі справи, які вона звершила, коли в лісовім безгомінні закувала зозуля, вивіряючи відлуння свого голосу і дослухаючись, чи подобається він Лісові, коли повсюди лагідно й ніжно затуркотіли дикі голуби: "Не моя пр-р-ровина. Не моя пр-р-р-ровина. Але дар-р-р-ма. Але дар-р-р-рма",— цього чудового дня Крістофер Робін заклав два пальці в рота і свиснув так, як тільки він умів свистіти, і на його свист із Дрімучого Пралісу прилетіла Сова й запитала, навіщо він свиснув.

— Сово,— сказав Крістофер Робін,— я хочу влаштувати свято.

— Он як! Невже свято? — здивувалася Сова.

— І це має бути особливе свято! — сказав Крістофер Робін.— Урочисте свято на честь Вінні-Пуха, який зробив те, що він зробив, аби врятувати Паця від потопу!

— О! Бач яке то буде свято! А він щось зробив? — спитала Сова.

— Так, зробив. А тепер, Сово, лети якомога швидше та сповісти про це Пуха й усіх-усіх, бо свято відбудеться завтра.

— О! Таки відбудеться, справді? — здивувалася Сова, силкуючись придумати Крістоферові Робіну якусь корисну пораду.

— Ну, чого ж ти баришся, Сово? Лети!

Сова ще подумала-подумала, але, не придумавши нічого розумного й мудрого, полетіла виконувати доручення.

Першим, кого вона зустріла, був Вінні-Пух.

— Пуше,— сказала Сова,— Крістофер Робін влаштовує свято.

— Ого! — сказав Пух. І, помітивши, що Сова чекає, аби він ще щось сказав, Пух додав:

— А там будуть такі маленькі тістечка з рожевим кремом?

Сова вважала за негідне для себе встрявати в розмову про якісь там тістечка з рожевим кремом, тому вона лише переказала Пухові слівце в слівце розмову з Крістофером Робіном і полетіла до Іа-Іа.

"Свято на мою честь? — подумки здивувався Пух.— Оце-то шту-у-ка!"

І він почав думати, як здивуються всі, коли дізнаються, що це не просто собі свято, а спеціальне свято на честь його — Пуха, і як вони здивуються ще дужче, коли Крістофер

Робін розповість їм про "Плавучого Ведмедя" та про "Пухову Мудрість", про ці чудові кораблі, що він їх винайшов і плавав на них. А далі він подумав, як буде шкода, коли раптом усі забудуть про свято або ж не знатимуть, на чию честь воно влаштоване. І що довше він думав про своє свято, то глибше воно полонило його уяву — немов чарівний сон, у якому все, як насправді. І цей сон непомітно й помаленьку почав виливатися в пісню. І це була

Поки ця пісня бриніла в Пухових грудях, Сова вела розмову з Іа-Іа.

— Іа,— сказала Сова,— Крістофер Робін влаштовує свято.

— Цікаво, дуже цікаво,— сказав Іа-Іа.— Мабуть, мені пришлють опісля недоїдки, що попадали під стіл. Оце-то увага, оце-то турбота! Перекажи їм, що я наперед вдячний за їхні клопоти.

— Але ж тобі є запрошення!

— Що, що?

— Запрошення!!

— Не кричи, я все добре чую. А з чим його Їдять?

— Запрошення не щять. Запрошенням запрошують у гості. Ось і тебе запрошують на гостину. На завтра. На свято.

Іа спроквола похитав головою:

— Ти сплутала мене з Пацем. Щоправда, він маленький, але в нього теж довгі вуха. Певна річ, мовилося про Паця. Я йому все перекажу.

— Ні, ні! — сказала Сова, починаючи нервувати.— Мовилося саме про тебе!

— Ти певна?

— Авжеж, певна. Крістофер Робін сказав:

"Скажи усім-усім!" Розумієш, усім-усім!

— Усім, за винятком Іа?

— Ні, всім без винятку! — сердито сказала Сова.

— Ага, — сказав Іа. — Звісно, помилка. Та все одно, я прийду. Тільки не виніть мене, коли знову вперіщить дощ.

Але дощу не було.

Крістофер Робін зробив із довгих-предовгих дощок довгий-предовгий стіл, щоб за тим столом помістилися геть усі.

Сам Крістофер Робін сів з одного кінця столу — як Господар, а Пух сів із другого кінця столу — як Перший Гість, а поміж ними ліворуч сіли Сова, Іа-Іа та Паць, а поміж ними праворуч сіли Кролик, Крихітка Ру та Кенга, а довкола них, уже просто на траві, розмістилися всі Кроликові Родичі та Знайомі і терпляче ждали, може, хто-небудь до них озветься або щось упустить, або хоч спитає, котра година.

Це було перше свято, на яке потрапив Крихітка Ру, і тому він страшенно розходився. Тільки-но гості посідали, він почав усіх зачіпати.

— Привіт, Пуше! — пропищав він.

— Привіт, Ру! — сказав Пух.

Ру підскочив кілька разів на своєму місці й почав знову:

— Привіт, Пацику! — пропищав він.

Паць привітно помахав йому лапкою, бо був дуже зайнятий і не міг говорити.

— Привіт, Іа-Іа! — пропищав Ру.

Іа понуро мотнув йому головою і сказав:

— Скоро піде дощ — от побачиш, піде, коли вже не йде.

Ру поглянув на небо, але дощу й близько не було, тому він пропищав:

— Привіт, Сово!

— Привіт, маленький мій друже,— доброзичливо відповіла Сова і знову почала розповідати Крістоферові Робіну про те, як з одним її другом, якого він, Крістофер Робін, не знає, трохи не стався нещасний випадок.

А Кенга сказала Крихітці Ру:

— Ну, любий мій, випий спершу свою моню, а тоді розмовлятимеш.

Крихітка Ру, який саме пив молоко, хотів сказати, що він може робити водночас і те й інше, але раптом похлинувся, і його довелося довгенько попліскувати по спині, аби він віддихався.

Коли всі добре собі пригостилися, Крістофер Робін постукав ложкою по столу, і всі миттю замовкли й приготувалися уважно слу^ хати — усі-всі, за винятком Крихітки Ру, який і досі не позбувся гикавки, а тому силкувався удати, ніби то гикає не він, а хтось із Кроликових Родичів та Знайомих.

— Це свято,— сказав Крістофер Робін,— є святом на честь того, хто зробив Героїчний Вчинок, і всі ми знаємо, хто наш герой, і тому це його свято, і я приготував йому Великий Подарунок! Ось він.

Тут Крістофер Робін помацав біля себе руками й прошепотів:

— Де ж він?

Тим часом, поки Крістофер Робін мацав та розглядався, Іа значливе кахикнув і заговорив.

— Друзі! — сказав він.— Дорогі гості (в тому числі й непрохані), мені дуже приємно, точніше, мені було надзвичайно приємно бачити вас на моєму святі. Те, що я зробив,— пусте. Кожен із вас — за винятком Кролика, Сови та Кенги — міг би вчинити те саме. Ага, ще за винятком Пуха. Звісно, моє зауваження не стосується Паця та Крихітки Ру, бо вони ще замалі для будь-яких вчинків. Зате решта з вас — кожен із решти — міг би вчинити те саме. Одначе сталося так, що зробити Героїчний Вчинок випало саме мені. І нема потреби говорити, що я зробив його не заради того, що оце зараз шукає Крістофер Робін.— Тут Іа приклав копито до рота й голосно прошепотів: "Пошукай під столом", — а тоді знову звернувся до всіх: — Я зробив цей Героїчний Вчинок тому, що кожен із нас повинен робити те, на що він здатен. І я вірю, що всі ми...

— Гик! — не стримався Крихітка Ру.

— Ру, любий, ну як тобі не сором,— із докором сказала Кенга.

— А хіба то я? — здивовано спитав Крихітка Ру.

— Про що говорить Іа? — прошепотів Паць до Пуха.

— Не знаю,— сумовито відповів Пух.

— Я думав, це твоє свято,— сказав Паць.

— Я теж так думав. Та бач, виходить, що не моє.

— Краще б воно було твоє, ніж його,— не вгавав Паць.

— Я теж так гадаю,— скромно відказав Пух.

— Гик! — знову не стримався Крихітка Ру.

— Як я вже сказав,— голосно й суворо повторив Іа-Іа,— як я вже сказав перед тим, як мене перебили якимось незрозумілим гиканням, я вірю, що всі...

— Знайшов! — радісно вигукнув Крістофер Робін.— Передайте, будь ласка, оцей Великий Дарунок нашому любому Пухові. Це — для Пуха!

— Для Пуха? — перепитав Іа-Іа.

— Авжеж, для Пуха. Для найкращого у світі ведмедя!

— Я так і знав,— сказав Іа-Іа.— А втім, скаржитись не доводиться: все йде, все минає...

Але його ніхто не слухав. Усі кричали:

— Швидше розпаковуй, Пуше!

— Що там таке, Пуше?

— А я знаю, що там!

— Ні, не знаєш! — і так далі й таке інше.

Тим часом Пух і без підказок квапився розпакувати свій Дарунок. Проте він не розрізав, а обережно розв'язав мотузочку, якою Дарунок був перев'язаний, адже ніколи наперед не вгадаєш, навіщо тобі може знадобитися шматок мотузки.

Нарешті пакунок було розгорнуто, і коли Пух глянув, що там лежить, він ледве не впав від щастя!..

У пакунку лежала Спеціальна Скринька із чудовим набором олівців! Там були олівці, позначені літерою "В" — на честь Вінні-Пуха, а ще олівці, позначені "НВ"— на честь Найхоробрішого Вінні, а ще олівці, позначені "ВВ" — на честь Визволителя Вінні, бо це ж він визволив Паця з біди. А ще там була Машинка для загострювання олівців, а ще Червона Гумка, яка чудово стирає все, що ви неправильно написали, а ще Лінійка, якою можна зміряти все у себе вдома й надворі, і Сині Олівці, й Червоні Олівці, й Зелені Олівці, якими можна малювати і небо, і вогонь, і ліс. І всі ці речі мали своє окреме місце у Спеціальній Скриньці, яка до того ж іще й клацала, коли ви зачиняли накривку. І все це віднині належало Пухові.

— Ого! — сказав Пух.

— Ого, Пуше! — сказали всі, за винятком Іа.

— Дякую! — сказав схвильованим басом Пух.

А Іа-Іа пробурмотів:

— Е, якесь начиння до писанини... Олівці та інші витребеньки. Сама морока, сказав би я вам. Нічого путнього.

Пізніше, коли на землю зійшов золотавий вечір і всі попрощалися з Крістофером Робіном та подякували йому за гостину, Пух та Пацик разом почвалали додому.

Вони йшли тихо, мовчки, і кожен із них думав про щось своє.

— Путе,— нарешті озвався Паць,— коли ти прокинешся завтра вранці, про що ти найперше подумаєш?

— Я подумаю: що в мене буде на сніданок? — сказав Пух.— А ти про що?

— А я подумаю,— сказав Паць,— а що цікавого буде сьогодні?

Пух глибокодумно кивнув головою:

— Це ж те саме... — сказав він.

— І що ж було цікавого? — спитав Крістофер Робін.

— Коли?

— Наступного ранку.

— Не знаю.

— А ти можеш пригадати й розповісти нам із Пухом про це іншого разу?

— Якщо вам цього дуже хочеться, то...

— Пухові дуже хочеться,— сказав Крістофер Робін.

Він глибоко-глибоко зітхнув, узяв ведмедика за задню лапу і попрямував до дверей, тягнучи Пуха за собою.

На порозі він озирнувся й сказав:

— Ти прийдеш подивитися, як я купаюся?

— Охоче,— відповів я.

— А Пухова скринька для олівців була краща за мою?

— Вона була точнісінько така сама,— сказав я.

Крістофер Робін кивнув і вийшов... А за хвилину я почув, як Вінні-Пух підіймається сходами слідом за ним — бум, бум, бум!