"Вінні-Пух" - читать интересную книгу автора (Мілн Алан Александер)

ПРИГОДА ДВАНАДЦЯТА, У якій до лісу приходить Тигра і снідає

Вінні-Пух зненацька прокинувся серед ночі й насторожився. Потому він скотився з ліжка, засвітив свічку і почалапав через усю кімнату до свого буфета — перевірити, чи ніхто не добирається до меду. Але там нікого не було, і він, заспокоєний, повернувся назад, дмухнувши, загасив свічку й ліг спати. Але нараз він знову почув той самий звук, який його розбуркав і насторожив.

— То ти, Пацю? — спитав він.

Але то був не Паць.

— Заходь, Крістофере Робіне! — сказав Пух.

Але Крістофер Робін не зайшов.

— Завтра розкажеш, Іа,— сказав Пух сонним голосом.

Але шум не вщухав.

— ВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИ, казав Невідомо Хто, і Пух раптом відчув, що йому, між іншим, перехотілося спати.

"Що ж то таке? — подумав він,-У нашому Лісі буває дуже багато різних звуків, але цей якийсь дивний. Це й не гарчання, і не скавчання, і не нявчання... Це навіть не той звук, який робиш перед тим, як прочитати уголос вірша. Це якийсь незнайомий шум, і шумить якийсь невідомий звір. А головне, він шумить під моїми дверима. Мабуть, доведеться встати та попросити, щоб він перестав.

Вінні-Пух вибрався з ліжка й відчинив двері:

— Привіт! — сказав Пух, звертаючись Невідомо до Кого.

— Привіт! — сказав Невідомо Хто.

— Ти ба! — сказав Пух.— Привіт!

— Привіт!

— А-а, то це ти! — сказав Пух.— Привіт!

— Привіт! — сказав Чужий Звір, дивуючись, доки триватиме цей обмін привітами.

Пух намірився був сказати "Привіт!" учетверте, але подумав, що не варто, і натомість він запитав:

— А хто там?

— Я,— відповів голос.

— Ти ба! — сказав Пух.— Тоді заходь.

Невідомо Хто увійшов, і при світлі свічки Він та Пух вирячилися одне на одного.

— Я — Пух,— сказав Пух.

— А я — Тигра,— сказав Тигра.

— Ти ба! — сказав Пух, бо він ще ніколи не зустрічав таких звірів.— А Крістофер Робін знає про тебе?

— Звісно, що знає! — сказав Тигра.

— Ну,— сказав Пух,— зараз уже перевалило за північ, і це найкращий час, щоб лягти спати. А вранці на сніданок у нас буде мед. Тигри люблять мед?

— Тигри все люблять! — весело сказав Тигра.

— Тоді, якщо вони люблять спати на підлозі, я піду знову ляжу в ліжко,— сказав Пух,— а зранку ми візьмемося за справи. На добраніч! — і він ліг у ліжко й хутенько заснув.

А вранці, прокинувшись, перше, що він побачив, був Тигра, який сидів на підлозі й видивлявся сам на себе у дзеркало.

— Доброго ранку! — сказав Пух.

— Доброго ранку! — сказав Тигра.— Диви, тут є ще хтось такий — точнісінько такий, як я. А я думав, я тут один такий.

Пух вибрався з ліжка й почав пояснювати Тигрі, що таке дзеркало, але тільки він дійшов до найцікавішого, Тигра сказав:

— Хвилинку, пробач, але отам хтось лізе на твій стіл.— Потому, голосно прогарчавши "варриварриварриварриварри", він плигнув до столу, схопив скатертину за край, стягнув її на підлогу, тричі загорнувся в неї, перекотився в протилежний куток кімнати і після запеклої боротьби вистромив голову назовні й весело сказав:

— Ну, хто переміг? Я?

— Це моя скатертина,— сказав Пух і почав розгортати Тигру.

— А я думав, хто ж це такий? — сказав Тигра.

— Її стелять на стіл, а тоді на неї все ставлять.

Пух простелив скатертину на стіл, поставив на неї великий горщик меду, і вони сіли снідати. І щойно вони сіли, Тигра набрав повен рот меду... й подивився на стелю, схиливши голову набік... А далі він заплямкав — і то було здивоване плямкання, задумливе плямкання, — плямкання, яке означало: "Цікаво, що ж це мені дали?.." А після цього він сказав дуже рішучим голосом:

— Тигри не люблять меду!

— Ой-ой-ой! — сказав Пух, намагаючись показати, що це його страшенно засмутило.— А я гадав, вони люблять усе.

— Усе, крім меду,— сказав Тигра.

Правду кажучи. Пух не тільки не засмутився, а навіть зрадів і чимшвидше сказав, що, тільки-но він покінчить зі своїм сніданком, він поведе Тигру в гості до Паця, і там Тигра зможе пригоститися Пацевими жолудями.

— Дякую, Пуше,— сказав Тигра,— бо саме жолуді Тигри й люблять понад усе на світі!

І ось після сніданку вони подалися в гості до Паця, і дорогою Пух пояснив, що Паць — Дуже Маленьке Створіння, яке не любить, коли на нього наскакують, так що він, Пух, просить Тигру не дуже розскакуватися для першого знайомства. А Тигра, який цілу дорогу то ховався за дерева, то зненацька вискакував із засідки, намагаючись упіймати Пухову тінь, відповідав, що Тигри наскакують тільки до сніданку, але варто їм з'їсти жменьку жолудів, і вони враз стають Тихі й Страшенно Ввічливі. Отак розмовляючи, вони непомітно підійшли до Пацевої хатки й постукали у двері.

— Привіт, Пуше,— сказав Паць.

— Привіт, Пацику. Оце ось — Тигра.

— Ой! Сп-сп-спрравді? — сказав Паць, задкуючи до протилежного кінця столу. — А я думав, що Тигри не такі великі.

— Хе! — сказав Тигра.— Ти ще не бачив великих.

— Вони люблять жолуді, — сказав Пух.— Заради них ми й прийшли, бо бідолашний Тигра досі ще зовсім нічого не снідав.

Паць підсунув полумисок із жолудями до Тигри й сказав:

— Пригощайтесь, будь ласка.

А сам щільніше присунувся до Пуха й, відчувши себе так значно хоробрішим, сказав майже безтурботним голосом:

— То ти, значиться, Тигра? Гай-гай!..

Але Тигра нічого не відповів, бо рот у нього був ущерть напханий жолудями.

Він довго й голосно жував, а тоді сказав:

— Мимли не мюмлять момумів.

А коли Пух із Пацем спитали: "Що, що?" — він сказав: "Мимачте меме",— й прожогом вискочив із хатки.

Майже тієї ж миті він повернувся назад і впевненим голосом пояснив:

— Тигри не люблять жолудів!

— Але ж ти казав, вони люблять усе, крім меду,— сказав Пух.

— Усе, крім меду та жолудів, — заявив Тигра.

Почувши це, Пух сказав:

— А-а, ясно!

А Паць, який досить-таки зрадів, що Тигри не люблять жолудів, спитав:

— То, може, вони люблять будяки?

— Будяки? — сказав Тигра. — О, будяки Тигри справді люблять понад усе на світі!

— Тоді ходімо в гості до Іа,— запропонував Паць.

І всі троє негайно рушили далі шукати сніданку Тигрі. Вони йшли, йшли і йшли і нарешті прийшли в той закуток Лісу, де пасся Іа.

— Привіт, Іа! — сказав Пух.— Оце ось — Тигра.

Іа обійшов навколо Тигри з одного боку, потім повернувся й обдивився його з другого боку.

— Як, ви сказали, оце ось зветься? — спитав він.

— Тигра.

— Угу,— сказав Іа.

— Він щойно прийшов сюди,— пояснив Паць.

— Угу,— ще раз сказав Іа.

Він довго-довго розмірковував, а тоді додав:

— А коли він піде звідси?

Пух став пояснювати, що Тигра — великий друг Крістофера Робіна і що він прийшов у Ліс назавжди; а Паць пояснював Тигрі, що він, тобто Тигра, не повинен ображатися на те, що сказав Іа, бо він, тобто Іа, завжди такий понурий; а Іа-Іа пояснював Пацеві, що — навпаки — сьогоднішнього ранку він надзвичайно веселий; а Тигра всім пояснював, що він досі ще не снідав.

— Тут, певне, щось знайдеться для нього, — сказав Пух.— Тигри завжди їдять будяки — через те ми й прийшли до тебе в гості, Іа.

— Красненько дякую за увагу, Пуше.

— Ой Іа, я не хотів сказати, що ми не хотіли тебе бачити...

— Ясно, ясно. Але ваш новий смугастий друг, він, цілком зрозуміло, хоче поснідати. Як, ви сказали, його звати?

— Тигра.

— Ну, ходімо зі мною, Тигро.

Іа підвів Тигру до найколючішого будяка й показав на нього копитом.

— Цей кущик я беріг до свого Дня Народження,— сказав він.— Але, зрештою, що таке день народження? Сьогодні він є, а завтра — нема. Пригощайся, будь ласка, Тигро.

Тигра подякував і насторожено зиркнув на Пуха.

— Оце такі будяки? — пошепки спитав він.

— Точно такі,— сказав Пух.

— Ті самі, які Тигри люблять понад усе на світі?

— Саме ті,— сказав Пух.

— Зрозуміло,— сказав Тигра і відкусив найбільшу гілку й голосно захрумтів.

— Ой! — раптом скрикнув Тигра. Він сів на землю й засунув лапу в рота.

— Що трапилося? — запитав його Пух.

— Пече! — пробурмотів Тигра.— Тигри не люблять будяків.

— Тоді навіщо було псувати такий чудовий кущ? — суворим голосом запитав Іа-Іа.

— Але ж ти сам, Тигро, казав,— почав Пух,— що Тигри люблять усе, крім меду та жолудів.

— І будяків! — крикнув Тигра, який тепер бігав, висолопивши язика, й робив коло за колом. Пух сумно подивився на нього.

— Що ж нам робити? — спитав він Паця.

Паць знав, що робити. Не вагаючись ані хвильки, він сказав, що треба йти до Крістофера Робіна.

— Ви знайдете його в Кенги,— сказав Іа.

— Тигро,— покликав Пух.— Іди-но сюди! Ми зараз підемо до Кенги. У неї вже напевне знайдеться для тебе ціла купа сніданків.

Тигра докінчив останнє коло й підбіг до Пуха.

— Пече! — пояснив він, широко й привітно усміхаючись.— Гайда! — і побіг першим. Пух та Паць повільно почалапали за ним.

Дорогою Паць мовчав, бо не міг придумати, про що поговорити, а Пух також мовчав, бо він саме обдумував нову пісню. І коли він її добре обдумав, то заспівав:

— Він уже й так дуже великий,— сказав Паць.

— Правду кажучи, він ще не дуже великий.

— Може, й так, але він здається дуже великим. Просто велетенським.

Пух, почувши це, глибоко замислився і пробурмотів сам до себе:

— От і весь віршик,— сказав він.— Тобі подобається, Пацю?

— Усе, окрім літрів та бананів,— сказав Паць.— По-моєму, вони там ні до чого.

— А їм обов'язково закортіло стати обабіч метрів,— пояснив Пух,— от я й пустив їх туди. Між іншим, це найкращий спосіб складати вірші — дозволяти словам ставати там, де вони хочуть.

— Справді? А я й не знав,— сказав Паць.

Тигра увесь цей час весело вистрибував попереду, раз по раз вертаючись назад, аби запитати: "Сюди йти?.." Та ось нарешті показалася хатка Кенги. Біля хатки стояв Крістофер Робін. Тигра щодуху помчав до нього.

— Ага, ось ти й прибіг, Тигро! — сказав Крістофер Робін.— Я знав, що ти десь гасаєш.

— А я стільки всього знайшов у Лісі! — похвалився Тигра. — І пух знайшов, і пацю знайшов, і якесь іа знайшов. Тільки сніданку не знайшов.

Пух та Паць підійшли до Крістофера Робіна, міцно обнялися-привіталися і пояснили в чому справа.

— Ти, мабуть, знаєш, що люблять Тигри? — спитав Пух.

— Якщо я дуже постараюся, то, мабуть, згадаю,— сказав Крістофер Робін.— Але мені здається, Тигра сам знає.

— Звісно, знаю,— сказав Тигра.— Тигри люблять усе на світі, окрім меду, жолудів та ще... як звуться оті пекучки?

— Будяки.

— Еге, та ще окрім них.

— Ну, що ж, і то добре. Кенга знайде тобі щось поснідати.

Вони зайшли в хатку до Кенги, і коли Крихітка Ру сказав:

"Привіт, Пуше" і "Привіт, Пацю (по одному разу) і "Привіт, Тигро" (двічі, бо так він ще ніколи не вітався й, до того ж це звучало досить кумедно), — вони пояснили Кензі, чого прийшли, і Кенга дуже лагідно й ніжно сказала:

— Ну що ж, любий Тигро, зазирни в мій буфет і подивися, що тобі припаде до душі.

Кенга одразу збагнула, що хоч Тигра й здається великим, але він так само, як і її Крихітка Ру, потребує ласки й турботи.

— А мені теж можна зазирнути? — спитав Пух, який уже став почувати себе трохи одинадцятигодинно, й, діставши дозвіл, розшукав у буфеті невеличку бляшанку згущеного молока. Мабуть, щось йому підказало, що Тигри не люблять згущеного молока, тому він нишком потягнув бляшанку в тихий куток, де йому ніхто не заважатиме їсти, та й почав собі підкріплятися.

А Тигра? Що довше він тицяв свого носа і лапи то в одну, то в іншу банку, тим більше знаходив речей, яких Тигри не люблять. І коли він перекопирсав увесь буфет і знайшов усе, що там було, але не знайшов нічого собі до смаку, він спитав Кенгу:

— Що ж тепер буде?

Але Кенга, Крістофер Робін та Паць у цей час обступили Крихітку Ру, умовляючи його випити риб'ячий жир. І Ру казав: "А може, не треба?", а Кенга казала: "Та як же, серденько Ру, згадай, що ти мені обіцяв".

— А що то таке? — пошепки спитав Тигра Паця.

— То йому дають Здоров'ячі Ліки,— пояснив Паць.— А він їх страшенно не любить.

Тигра підійшов ближче й перехилився над спинкою стільчика Крихітки Ру. Раптом він вистромив язика, і почулося голосне "буль-буль!"

Кенга з несподіванки підскочила, скрикнула "ой!" і вихопила ложку якраз у ту мить, коли вона зникала в Тигриній пащі. Ложку вона врятувала, але риб'ячий жир щез.

— Хіба ж так можна, серденько Тигро! — сказала Кенга.

— Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! — захоплено заспівав Крихітка Ру.

А Тигра подивився на стелю, потім заплющив очі, і язик йому сам по собі заходився облизувати губи на той випадок, якщо там щось залишилося. А ще трохи згодом його писок осяяла щаслива, вдоволена усмішка, і він сказав:

— Оце таки справді те, що Тигри люблять понад усе на світі!..

Тепер нас не здивує, що Тигра назавжди зостався жити в хатці Кенги і щодня пив риб'ячий жир на сніданок, обід та вечерю. Лиш іноді, коли Кенга вважала, що йому слід зміцніти, він замість ліків з'їдав після жиру ложечку-другу манної каші, якою годували Крихітку Ру.