"Вінні-Пух" - читать интересную книгу автора (Мілн Алан Александер)

ПРИГОДА ТРЕТЯ, У якій Пух та Паць пішли на лови і ледь-ледь не зловили Бабая

Був у Пуха найкращий друг — таке собі крихітне поросятко, якого звали Пацем.

Паць мешкав у великій-превеликій хатці, у великому-превеликому дереві. Те дерево — бук — стояло посередині Лісу, хатка була у самій середині бука, а Паць мешкав у самій середині хатки.

А поблизу хатки стирчав стовпчик, на якому була прибита поламана дощечка з написом. І кожен, хто хоч трохи вмів читати, міг на ній прочитати: "Стороннім В". Більше прочитати там не міг навіть найудатніший грамотій.

Якось Крістофер Робін спитав Паця, що на тій дощечці написано. І Паць умить відповів, що там написано ім'я його дідуся і що ця дощечка з написом — то їхня родинна реліквія, тобто найдорожча для їхнього сімейства річ.

Крістофер Робін сказав, що не може бути такого імені "Стороннім В", та Паць заперечив, що от і може, бо ж дідуся саме так звали! А "В" — це просто скорочено, бо повне ім'я дідуся "Стороннім Віллі", хоч це також скорочено, бо його цілком повне ім'я — "Стороннім Вільям".

— Дідусь мав одразу два імені,— пояснив Паць,— на той випадок, якщо одне десь загубиться. Загубиться Вільям — буде Стороннім, загубиться Стороннім — буде Вільям...

— Знайшов чим хвалитися! — зневажливо сказав Крістофер Робін.— У мене в самого два імені.

— От бачиш, я ж казав,— і в тебе так само! — кувікнув Паць.— Виходить, моя-таки правда!

Був чудовий зимовий день. Паць старанно відгортав сніг перед своїм будинком, аж раптом, підвівши голову, він побачив Вінні-Пуха.

Втупившись поглядом собі під ноги, Пух обережно ступав по снігу, роблячи велике коло. Він був такий зосереджений і замислений, що, коли Паць його покликав, він і не подумав зупинитися.

— Агов, Пуше! — закричав Паць.— Привіт! Що ти там робиш?

— Полюю,— відповів Пух.

— Полюєш? На кого?

— Когось вистежую! — таємниче відповів Пух.

— Кого ж ти вистежуєш?

— Оце мене й цікавить,— сказав Пух.— У тому вся й штука: хто це?

— І що ж ти скажеш — що воно таке?

— Доведеться почекати, доки я з ним зустрінуся,— відповів Вінні-Пух.— Глянь-но сюди.— Він показав на сніг перед собою.— Що ти тут бачиш?

— Сліди,— сказав Паць.— Відбитки лап! — Паць навіть кувікнув від хвилювання.— Ой, Пуше! Ти гадаєш, це той... той страшний Бабай?!

— Можливо,— сказав Пух.— Іноді начебто він, а іноді наче й не він. Хіба розберешся в цих слідах?

Він замовк і знову рушив на лови, а Паць, трохи потупцявши на місці, кинувся за ним навздогін.

Раптом Вінні-Пух став мов укопаний і, зігнувшись, спантеличено втупився у сліди.

— Що таке? — запитав Паць.

— Неймовірна річ,— сказав Вінні-Пух.— Здається, їх стало вже двоє! До оцього — Невідомо Кого — прилучився інший — Невідомо Хто, і зараз вони йдуть парою. Знаєш що, Пацику? Ходімо зі мною, бо раптом виявиться, що це Злі Істоти?!

Паць хоробро почухав вухо і відповів, що до п'ятниці він зовсім вільний і з великою радістю піде з Пухом, а надто якщо в Лісі бродить справжній Бабай.

— Ти хочеш сказати, якщо там бродять Два Справжніх Бабаї? — уточнив Вінні-Пух.

Та Паць сказав, що це все одно, бо до п'ятниці йому зовсім-зовсім нічого робити.

І вони пішли далі удвох.

Сліди вели навкруг маленького вільшаного гайка. Отже, Два Бабаї, якщо це були вони, теж ішли довкола гайка, і, ясна річ, Пух та Паць подалися й собі довкола гайка.

Щоб було веселіше, Паць дорогою оповідав Вінні-Пухові різні пригоди, які траплялися з його дідусем "Стороннім В", наприклад, як дідусь лікував собі ревматизм після полювання, а на старості літ мучився від задухи, та інші цікаві історійки.

А Пух сушив голову над тим, який же із себе був той Паців дідусь. І йому спало на думку: а що, як раптом оце зараз вони полюють на Двох Дідусів, і що буде, коли вони спіймають цих Дідусів,— чи зручно буде взяти хоча б одного додому й тримати в себе,— і цікаво, що скаже на це Крістофер Робін...

А сліди все йшли і йшли поперед них...

Раптом Вінні-Пух знову закляк на місці.

— Поглянь! — стривожено прошепотів він і показав на сніг.

— Куди? — так само пошепки сказав Паць і аж підскочив від ляку. Та щоб показати, ніби він підскочив не від ляку, а просто так, Паць підскочив ще кілька разів, ніби йому просто закортіло пострибати — стриб, стриб, стриб!

— Нові сліди! — сказав Пух.— До тих двох приєднався ще хтось третій!

— Пуше! — вереснув Паць.— Як ти гадаєш, невже це ще один Бабай?

— Ні,— сказав Пух,— бо сліди зовсім інші... Це може бути Два Бабаї й Один, ну, скажімо... скажімо, Бабайчик... Або ж, навпаки, Два Бабайчики й Один, скажімо... ну, Бабай... Та однак треба їх наздогнати...

І вони рушили далі, починаючи трохи хвилюватися, бо як-не-як, а ці Три Невідомі Істоти могли виявитися Дуже Страшними Істотами.

І Пацеві до плачу захотілося, щоб його любий дідусь "Стороннім В" був зараз тут, а не деінде. А Пух думав про те, як було б гарно, аби вони раптом, ну зовсім-зовсім випадково зустріли зараз Крістофера Робіна, — звісно, тільки тому, що він, Пух, так любить свого друга!..

Та ось зненацька Пух утретє завмер на місці й облизав кінчик свого носа — йому раптом зробилося нестерпно гаряче — перед ними були сліди ЧОТИРЬОХ БАБАЇВ!

— Поглянь-но сюди, Пацику! Стало Троє Бабаїв й Один Бабайчик! Іще Один Бабай до них приєднався!

Так воно, певне, й було! Щоправда, сліди подекуди плутались, набігали одні на одні, та все ж це були сліди чотирьох пар лап.

— Знаєш що? — сказав Паць, облизавши й собі кінчик носа і впевнившись, що це мало допомагає.— Знаєш що? Здається, я згадав. Авжеж, так і є! Я згадав про одну справу, яку я забув зробити вчора і не зможу зробити завтра... Словом, мені треба негайно піти додому й зробити цю справу!

— Давай-но зробимо її по обіді, — сказав Пух,— я тобі поможу.

— Та розумієш, це не така справа, що її можна робити по обіді,— квапливо сказав Паць.— Це така суто ранкова справа. Її будь-що треба зробити вранці, найкраще — годині о... Як ти казав, котра зараз година?..

— Та десь, мабуть, дванадцята,— мовив Пух, глянувши на сонце.

— От-от, саме так! Цю справу треба робити якраз о дванадцятій годині. Точніше — від дванадцятої до п'яти хвилин на першу. Так що ти, любий Пуше, на мене не ображайся, якщо я... Ой, ой! Хто там?

Пух подивився на небо, а тоді, знову почувши свист, глянув на великого дуба і побачив когось на гілці.

— Та то ж Крістофер Робін! — сказав Пух.

— Ага, ну, тоді все гаразд,— сказав Паць.— З ним ти в цілковитій безпеці. Бувай!

І він щодуху задріботів додому, невимовне радіючи з того, що скоро опиниться поза всякими страхами.

Крістофер Робін неквапливо зліз із дерева.

— Дурненьке ведмежа,— сказав він,— і що ти ото робило? Я дивлюся, аж ти двічі обійшов довкола гайка — спершу сам, а далі Паць побіг за тобою, і ви почали ходити удвох... Зараз ви намірялися учетверте обійти ці дерева по своїх власних слідах!..

— Помовч хвилинку,— сказав Вінні-Пух, піднявши лапу.

Він сів навпочіпки й задумався — глибоко-глибоко. Тоді приклав одну свою лапу до одного сліду, а другу — до другого... Тоді двічі почухав кінчик носа і звівся на рівні ноги.

— Так і є,— сказав Вінні-Пух.— Тепер мені стало все ясно... Це ж треба бути таким смішняком — ходити по власних слідах і думати, що то сліди Бабая!.. Чи є ще у світі такий пустоголовий ведмідь?!

— Ти зовсім не пустоголовий,— утішливо сказав Крістофер Робін.— Ти — найкращий ведмедик у світі!

— Це правда? — з надією перепитав Вінні-Пух. І раптом він весь аж засяяв:

— Що не кажи, але вже настала обідня пора! — мовив Пух і мерщій подався додому обідати.