"Гаррі Поттер і орден Фенікса" - читать интересную книгу автора (Ролінґ Джоан К.)

— РОЗДІЛ СЬОМИЙ — Міністерство магії

Назавтра Гаррі прокинувся о пів на шосту ранку так раптово й різко, ніби хтось закричав йому прямо у вухо. Кілька секунд він лежав нерухомо, а думки про дисциплінарне слухання заполонили кожнісіньку, навіть найменшу, клітинку його мозку. Відчуваючи, що він цього більше не витримає, Гаррі зіскочив з ліжка й надів окуляри. Місіс Візлі поклала йому на ліжко щойно випрані джинси й футболку. Гаррі швидко вдягнувся. На стіні захихотіла порожня картина.

Рон з широко роззявленим ротом лежав на спині і міцно спав. Він навіть не поворухнувся, коли Гаррі перейшов кімнату, вийшов на сходовий майданчик і м'яко причинив за собою двері. Намагаючись не думати, якою буде наступна зустріч з Роном, коли вони вже, можливо, не навчатимуться разом у Гоґвортсі, Гаррі тихенько спустився сходами повз голови Крічерових предків до кухні.

Він думав, що там нікого не буде, проте почув за дверима приглушений гул. Відчинив двері й побачив подружжя Візлів, Сіріуса, Люпина й Тонкс, що сиділи, мовби чекаючи саме на нього. Усі вже були одягнені, окрім місіс Візлі, що мала на собі бузковий халат. Вона схопилася на ноги, щойно увійшов Гаррі.

— Сніданок, — мовила вона, витягаючи чарівну паличку, і побігла до каміна.

— Доброго ра-а-анку, Гаррі, — позіхнула Тонкс. Сьогодні волосся в неї було біляве й кучеряве. — Нормально виспався?

— Так, — відповів Гаррі.

— А я не спа-а-ала цілу ніч, — знову від душі позіхнула вона. — Сідай тут з нами... — Вона штовхнула йому стільця, при цьому перекинувши іншого.

— Що їстимеш, Гаррі? — поцікавилася місіс Візлі. — Кашу? Пампушки? Копчену рибу? Шинку з яйцями? Грінки?

— Тільки... тільки грінки, дякую, — озвався Гаррі.

Люпин ковзнув поглядом по Гаррі, а тоді спитав у Тонкс: "Що ти там казала про Скрімґура?"

— А... так... його варто остерігатися, він задавав нам з Кінґслі дивні запитання...

Гаррі відчув невиразну вдячність за те, що його не втягували в розмову. Всередині йому аж млоїло. Місіс Візлі поклала перед ним кілька грінок і повидло. Він спробував їсти, але йому здавалося, ніби він жує килим. Місіс Візлі сіла біля нього й почала поправляти йому футболку: розгладила зморшки на плечах, сховала ярличок, що виліз на спині. "Краще б вона цього не робила", — подумав Гаррі.

— ...і я мушу сказати Дамблдорові, що завтра не вийду на нічне чергування... я така-а-а втомлена, — ледве закінчила Тонкс, широко позіхаючи.

— Я тебе підміню, — пообіцяла місіс Візлі. — Мені однак треба закінчити звіт...

Містер Візлі був одягнений не в чаклунську мантію, а в смугасті штани й стару коротку куртку. Він обернувся від Тонкс до Гаррі.

— Як самопочуття? Гаррі знизав плечима.

— Скоро все закінчиться, — підбадьорив його містер Візлі. — Через кілька годин тебе виправдають.

Гаррі промовчав.

— Слухання відбудеться на моєму поверсі, в кабінеті Амелії Боунз. Вона — голова відділу дотримання магічних законів, допитуватиме тебе теж вона.

— Амелія Боунз нормальна, — запевнила Тонкс. — Вона справедлива й сумлінно тебе вислухає.

Гаррі кивнув, не знаючи, що відповісти.

— Не втрачай самовладання, — втрутився Сіріус. — Відповідай ввічливо й по суті.

Гаррі знову кивнув головою.

— Закон на твоєму боці, — заспокоїв його Люпин. — Навіть неповнолітнім чарівникам дозволяється вдаватися до чарів у загрозливих для життя ситуаціях.

Щось холодне заструменіло ззаду по Гарріній шиї. Спочатку він подумав, що хтось накладає на нього розілюзнювальні чари, а потім збагнув, що то місіс Візлі намагається причесати його мокрим гребінцем.

— Твоє волосся може лежати гладенько? — у розпачі спитала вона.

Гаррі заперечливо похитав головою.

Містер Візлі поглянув на годинника, а потім на Гаррі.

— Нам уже пора, — сказав він. — Ще трохи зарано, але, мабуть, краще тобі освоїтися в міністерстві, аніж стирчати тут.

— Добре, — автоматично погодився Гаррі, відклав грінку й підвівся.

— Гаррі, все буде добре, — підбадьорила його Тонкс, поплескавши по руці.

— Удачі тобі, — побажав Люпин. — Я впевнений, що все владнається.

— Бо якщо ні, — похмуро озвався Сіріус, — то Амелія Боунз матиме справу зі мною...

Гаррі ледь усміхнувся. Місіс Візлі притисла його до себе. — Ми тут будемо тримати за тебе кулаки, — пообіцяла вона.

— Добре, — озвався Гаррі. — Ну... то до зустрічі.

Він піднявся слідом за містером Візлі по сходах і, проходячи коридором, почув, як Сіріусова мати хропе за портьєрами. Містер Візлі відсунув засув, і вони вийшли надвір, назустріч прохолодному сірому світанкові.

— Ви ж не завжди ходите на роботу пішки? — поцікавився Гаррі, коли вони швидко обходили майдан.

— Ні, я зазвичай являюся, — відповів містер Візлі, — але ти ще не можеш являтися, та й краще нам прибути туди якомога немагічніше... це справить краще враження з огляду на те, в чому тебе звинувачують...

Дорогою містер Візлі тримав руки в кишенях куртки. Гаррі знав, що він стискає там чарівну паличку. Занедбані вулички були майже порожні, та коли вони добралися до маленької жалюгідної станції метро, там уже було повно ранкових пасажирів. Як завжди, опиняючись серед маґлів, заклопотаних своїми буденними справами, містер Візлі ледве стримував захоплення.

— Просто неймовірно, — прошепотів він, показуючи на квиткові автомати. — Чудовий винахід.

— Вони поламані, — зазначив Гаррі, побачивши табличку з написом.

— Так, але все одно... — аж сяяв містер Візлі.

Вони купили квитки у сонного контролера (власне, купував Гаррі, бо містер Візлі ніколи не міг дати ради з маґлівськими грішми), через п'ять хвилин сіли в метро і з гуркотом помчали до центру Лондона. Містер Візлі раз у раз стурбовано зиркав на карту маршрутів метро, що висіла над вікном.

— Ще чотири зупинки, Гаррі... Лишилося три зупинки... Всього дві зупинки, Гаррі...

Вони вийшли на станції у самісінькому центрі Лондона, і їх поніс потік чоловіків та жінок у костюмах і з портфелями в руках. Піднялися ескалатором, пройшли повз турнікет (містер Візлі не міг надивуватися, коли його квиток прослизнув у спеціальний отвір) і опинилися на широченній вулиці, оточеній показними будинками й переповненій машинами та перехожими.

— Де це ми? — розгубився містер Візлі, і на якусь страшну мить Гаррі здалося, що вони вийшли не на тій станції, хоч містер Візлі постійно звірявся з картою. Та вже наступної миті йін заспокоївся. — А, так... сюди, Гаррі, — і повів його кудись бічною вуличкою.

— Вибач, — знітився він, — але я ніколи не добирався на метро, а в маґлівському середовищі все це має геть інший вигляд. Правду кажучи, я ще ніколи навіть на заходив через вхід для відвідувачів.

Що далі вони йшли, то нижчі й невиразніші ставали будівлі, аж нарешті вони опинилися на вуличці з кількома пошарпаними конторами, баром і переповненим контейнером для сміття. Гаррі сподівався, що Міністерство магії буде розташоване у значно соліднішому місці.

— Ось ми й прийшли, — радісно повідомив містер Візлі, показуючи на стару червону телефонну будку з частково вибитими шибками, що стояла перед розписаною графіті стіною. — Прошу заходити, Гаррі.

Він відчинив двері телефонної будки.

Гаррі зайшов, не розуміючи, що ж діється. Містер Візлі втиснувся в будку разом з Гаррі й зачинив двері. Удвох вони там ледве вмістилися; Гаррі притисло до телефонного апарата, що висів на стіні так криво, ніби якийсь варвар намагався вирвати його з м'ясом. Містер Візлі потягся по трубку.

— Містере Візлі, по-моєму, телефон теж поламаний, — сказав Гаррі.

— Ні-ні, працює, я знаю, — заперечив містер Візлі, тримаючи слухавку над головою і придивляючись до телефонного диска. — Ану... шість... — він покрутив диск, — два... чотири... ще раз чотири... і ще раз два...

Диск, легенько сюркочучи, перекрутився кілька разів, і тут у телефонній будці пролунав холодний жіночий голос, причому не з трубки в руках містера Візлі, а так голосно й виразно, ніби невидима жінка стояла в них за спиною.

— Вітаємо вас у Міністерстві магії. Прошу назвати ваше ім'я та справу, в якій ви прийшли..

— Е-е... — пробелькотів містер Візлі, вагаючись, що робити зі слухавкою. Зрештою вирішив прикласти нижню частину з мікрофоном до вуха і сказав: — Артур Візлі, відділ нелегального використання маґлівських речей, супроводжую Гаррі Поттера, що запрошений на дисциплінарне слухання.

— Дякую, — озвався холодний жіночий голос. — Відвідувача прошу взяти значок і начепити спереду на одяг.

Почулося клацання й деренчання, а тоді щось вилетіло з металевого жолобка, звідки зазвичай вискакує дріб'язок на здачу. Виявилося, що це квадратний срібний значок з написом "Гаррі Поттер, дисциплінарне слухання". Гаррі пришпилив його до футболки, і жіночий голос залунав знову:

— Відвідувач міністерства зобов'язаний пройти обшук і надати свою чарівну паличку для реєстрації працівникові служби безпеки, що сидить за столом наприкінці Великої зали.

Підлога в телефонній будці здригнулася. Вони поволі опускалися під землю. Гаррі боязко спостерігав, як тротуар опинився на рівні шибок, а потім вони занурились у пітьму. Гаррі вже нічого не бачив, лише чув монотонний скрегіт, яким супроводжувалося заглиблення телефонної будки під землю. Минула якась хвилина, що тривала, як здалося Гаррі, цілу вічність, а тоді його ноги освітила смужка золотавого сяйва. Вона поступово піднімалася вгору, аж доки вдарила в очі, від чого вони засльозилися, і Гаррі швидко закліпав.

— Міністерство магії бажає вам доброго дня, — пролунав жіночий голос.

Дверцята телефонної будки відчинилися, містер Візлі вибрався з неї, за ним вийшов Гаррі і від здивування роззявив рота.

Вони стояли наприкінці довжелезної розкішної зали з відполірованою до блиску підлогою з темного дерева. Переливчасто-синя стеля була інкрустована мерехтливими золотими символами, що пересувалися й змінювалися, ніби на величезній небесній дошці оголошень. Стіни по обидва боки були обшиті блискучими панелями з темного дерева між безліччю вбудованих позолочених камінів. Щокілька секунд з котрогось із розташованих ліворуч камінів з легеньким свистом з'являлися чаклуни й чарівниці. Праворуч біля камінів збиралися невеличкі черги тих, хто кудись відбував.

У центрі зали був фонтан. Посеред округлого басейну стояла група більших за натуральну величину золотих статуй. Найвищою була фігура шляхетного чарівника, що скеровував чарівну паличку в небеса. Навколо нього розташувалися прекрасна чарівниця, кентавр, ґоблін і ельф-домовик. Останні троє благоговійно дивилися на чаклуна й чарівницю. Блискотливі струмені били з чарівних паличок, з вістря кентаврової стріли, кінчика ґоблінового капелюха й обох вух ельфа-домовика. Дзюрчання падаючої води змішувалося з ляскотом являльців та кроками сотень чаклунів і відьом, які, часто з похмурими, як це буває рано-вранці, обличчями поспішали до багатьох золотих воріт у дальньому кінці зали.

— Сюди, — сказав містер Візлі.

Вони злилися з натовпом, проштовхуючись поміж працівників міністерства, одні з яких несли хиткі стоси пергаменту чи пошарпані портфелі, а інші читали на ходу "Щоденний віщун". Минаючи фонтан, Гаррі помітив, що на дні басейну під водою виблискують срібні серпики й бронзові кнати. Поряд на брудній табличці було виведено:

"УСІ НАДХОДЖЕННЯ З ФОНТАНУ МАГІЧНОЇ БРАТІЇ БУДУТЬ ПЕРЕДАНІ ЛІКАРНІ МАГІЧНИХ ХВОРОБ І ТРАВМ ІМЕНІ СВЯТОГО МУНҐА".

"Якщо мене не виженуть з Гоґвортсу, я кину туди десять ґалеонів", — відчайдушно пообіцяв собі Гаррі.

— Сюди, Гаррі, — сказав містер Візлі, і вони вийшли з потоку міністерських службовців, що рухалися до золотих воріт. Ліворуч за письмовим столом, над яким була табличка "Служба безпеки", сидів недбало поголений чаклун у переливчасто-синій мантії. Глипнувши на них, він відклав "Щоденного віщуна".

— Я супроводжую відвідувача, — сказав містер Візлі, показуючи жестом на Гаррі.

— Підійди сюди, — втомлено розпорядився чаклун.

Гаррі наблизився, а чаклун витяг довгого золотистого прутика, тоненького й гнучкого, як автомобільна антена, і обстежив Гаррі спереду й ззаду.

— Чарівну паличку, — буркнув працівник служби безпеки, відклав своє золотисте знаряддя і простяг руку до Гаррі.

Гаррі вийняв чарівну паличку. Чаклун поклав її на чудернацький мідний пристрій, що нагадував терези з однією шалькою. Пристрій почав вібрувати. Зі щілини внизу вилізла вузенька смужечка пергаменту. Чаклун відірвав її і прочитав:

— Одинадцять дюймів, феніксова пір'їна у серцевині, У вжитку чотири роки. Усе правильно?

— Так, — нервово ствердив Гаррі.

— Це залишається в мене, — сказав чаклун, настромивши смужку на маленьке мідне вістря. — А це можеш забрати, — додав він, простягаючи Гаррі його чарівну паличку.

— Дякую.

— Стривай-но... — повільно почав чаклун.

Його погляд метнувся зі срібного значка на Гарріних грудях до його чола.

— Дякую тобі, Еріку, — рішуче мовив містер Візлі, схопив Гаррі за плече й потяг від столу назад у потік чарівників і відьом, що заходили в золоті ворота.

Проштовхуючись крізь натовп, Гаррі зайшов за містером Візлі у золоті ворота й опинився у меншій залі, де за кованими золотими ґратами було не менше двадцяти ліфтів. Гаррі й містер Візлі стали в чергу. Біля них стояв великий бородатий чаклун з чималою картонною коробкою, з якої долинали якісь різкі звуки.

— Усе гаразд, Артуре? — кивнув чаклун містерові Візлі.

— Що там у тебе, Боб? — поцікавився містер Візлі, дивлячись на коробку.

— Самі не знаємо, — цілком серйозно відповів чаклун. — Думали, звичайне курча, поки воно не почало чмихати вогнем. По-моєму, тут пахне серйозним порушенням Заборони експериментального розведення.

З гучним брязкотом і дзеленчанням перед ними спустився ліфт. Золоті ґрати розсунулися, і Гаррі та містер Візлі, разом з іншими чарівниками, зайшли в кабінку. Гаррі одразу ж притисли до задньої стіни. Деякі чаклуни й відьми з цікавістю витріщалися на нього. Гаррі втупився собі в кросівки й поправив волосся на чолі. Гупнувши, ґрати зачинилися, і ліфт поволі поповз угору, брязкаючи ланцюгами. Тут знову залунав той самий холодний жіночий голос, що його Гаррі чув у телефонній будці.

— Сьомий рівень: відділ магічної фізкультури і спорту, включно зі штаб-квартирами британської та ірландської квідичних ліг, офіційним плюй-камінцевим клубом та бюро безглуздих патентів.

Двері ліфта відчинилися. Гаррі побачив неприбраний коридор, де на стінах висіли криво почеплені плакати різних квідичних команд. Один чарівник з цілим оберемком мітел насилу виштовхався з ліфта і щез у коридорі. Двері зачинилися, і ліфт знову поповз угору, а жіночий голос об'явив:

— Шостий рівень: відділ магічного транспортування, включно з керівництвом мережі порошку флу, управлінням контролю за мітлами, бюро летиключів та центром складання іспитів з явлення.

Ліфт знову відчинився, і з нього вийшли четверо чи п'ятеро чаклунів і чарівниць; водночас у ліфт залетіло кілька паперових літачків. Гаррі задивився, як вони ліниво ширяли в нього над головою. Літачки були блідо-фіолетові, а на їхніх крилах Гаррі побачив штампи з написом "Міністерство магії".

— Це літачки-записнички, вони розносять інформацію між відділами, — пошепки пояснив містер Візлі. — Раніше використовували сов, але вони так усе загиджують... скрізь на столах красувався їхній послід...

Ліфт, побрязкуючи. піднімався вгору, а літачки-записнички кружляли довкола лампи, що звисала зі стелі.

— П'ятий рівень: відділ міжнародної співпраці, включно з міжнародною асоціацією чаклунських торгових стандартів, бюро міжнародного чарівницького законодавства та британською філією Міжнародної конфедерації чаклунів.

Коли двері відчинилися, разом з кількома чаклунами й чарівницями з ліфта шугнули два літачки, проте залетіло їх іще більше, тож тепер від їхнього кружляння світло постійно блимало й мерехтіло.

— Четвертий рівень: відділ нагляду й контролю за магічними істотами, включно з підрозділами звірів, людських істот та духів, відомством зв'язків з ґоблінами та дорадчим бюро боротьби зі шкідниками.

— Звиняйте, — і чаклун з вогнедихим курчатком вийшов з ліфта, а за ним пурхнула ціла зграйка літачків-записничків. Двері вже вкотре брязнули й зачинилися.

— Третій рівень, відділ магічних нещасних випадків та катастроф, включно з групою скасування випадкових чарів, штаб-квартирою забуттяторів та комітетом з вироблення доступних для маґлів версій.

На цьому поверсі з ліфта вийшли всі, крім містера Візлі, Гаррі та ще якоїсь чарівниці, яка проглядала такий довжелезний сувій пергаменту, що він аж волочився по підлозі. Решта літачків і далі кружляла довкола лампи, доки ліфт, здригаючись, піднімався вгору, а тоді двері відчинились, і голос укотре об'явив:

— Другий рівень, відділ дотримання магічних законів, включно з управлінням нелегального використання чарів, штаб-квартирою аврорів та адміністративними службами "Чарверсуду".

— Це наш, Гаррі, — сказав містер Візлі, і вони, вслід за чарівницею, вийшли з ліфта у коридор з багатьма дверима. — Мій кабінет аж на тому краю.

— Містере Візлі, — поцікавився Гаррі, коли вони проминули вікно, крізь яке пробивалося сонячне світло, — ми й досі під землею?

— Під землею, — підтвердив містер Візлі. — Це зачаровані вікна. Чаклунський ЖЕК щодня вирішує, яка в нас буде погода. Коли вони домагалися підвищення платні, за вікнами два місяці шаленіли урагани... Сюди, Гаррі.

Вони завернули за ріг, відчинили важкі дубові двері й опинилися в залі, розділеній перегородками на окремі кабінки, що аж гула від сміху й розмов. Літачки-записнички шугали між кабінками, як маленькі ракети. На перекошеній табличці було написано "Штаб-квартира аврорів".

Минаючи кабінки, Гаррі нишком туди зазирав. Аврори позавішували стіни усілякою всячиною — від зображень чаклунів у розшуку й родинних фотографій до плакатів їхніх улюблених квідичних команд та статей зі "Щоденного віщуна". Чоловік у яскраво-червоній мантії з іще довшим, ніж у Білла, хвостиком на потилиці сидів, задерши ноги на стіл, і диктував рапорт своєму перу. Неподалік від нього якась чарівниця з пластирем над оком перемовлялася через перегородку з Кінґслі Шеклболтом.

— Здоров, Візлі, — недбало привітався Кінґслі, коли вони наблизилися до нього. — Мені треба з тобою поговорити, маєш вільну секунду?

— Маю, але тільки секунду, — відповів містер Візлі. — Дуже поспішаю.

Вони розмовляли так, ніби були майже незнайомі, а коли Гаррі відкрив було рота, щоб привітатися з Кінґслі, містер Візлі наступив йому на ногу. Вони рушили слідом за Кінґслі до найдальшої кабінки.

Гаррі був вражений: звідусіль на нього дивилося обличчя Сіріуса. На стінах висіли газетні вирізки й старі фотографії — серед них навіть знімок з весілля Поттерів, де Сіріус був дружбою. Сіріусового обличчя не було хіба що на карті світу, де коштовним камінням виблискували маленькі червоні шпильки.

— На, — грубувато буркнув Кінґслі, тицяючи містерові Візлі в руки оберемок пергаментів. — Мені треба якнайповнішу інформацію про летючий маґлівський транспорт, помічений за останній рік. Ми отримали свідчення, що Блек і досі користується своїм старим мотоциклом.

Кінґслі весело підморгнув Гаррі і пошепки додав: — Передай йому цей журнал, нехай повеселиться. — Після чого знову заговорив голосно: — І не затягуй, Візлі, бо затримка звіту про вогнепальну збрую і так уже на місяць загальмувала розслідування.

— Якби ти уважно прочитав мій звіт, то знав би, що йдеться про вогнепальну зброю, — холодно відповів йому містер Візлі. — І, боюся, доведеться вам зачекати з інформацією про мотоцикли, ми зараз маємо неймовірно багато роботи. — Він стишив голос і пробурмотів: — Постарайся звільнитися до сьомої, бо Молі готує м'ясні фрикадельки.

Він махнув рукою Гаррі й повів його з кабінки Кінґслі через інші дубові двері в наступний перехід, тоді повернув ліворуч, пройшов іще одним коридором, звернув праворуч у тьмяно освітлений і дуже занедбаний перехід, і нарешті вперся в глуху стіну, ліворуч від якої були навстіж розчинені двері до комірчини з мітлами, а на дверях з правого боку висіла потьмяніла мідна табличка з написом "Нелегальне використання маґлівських речей".

Темний кабінетик містера Візлі, здавалося, був тісніший за комірчину з мітлами. Там стояли два письмові столи, до яких було вкрай важко пробратися, бо все вільне місце вздовж стін займали шафи з переповненими шухлядами, а зверху на них ще й було навалено хиткі стоси папок. На стінах, у малесеньких проміжках між шафами, висіли свідчення пристрасті містера Візлі: кілька плакатів з автомобілями, на одному з яких був розібраний мотор, два зображення поштових скриньок (вирізані, мабуть, з дитячих маґлівських книжок), і схема з інструкцією, як монтувати штепсель.

На переповненому ящику для вхідних документів лежали, жалібно погикуючи, старий тостер і пара шкіряних рукавичок, що самі ворушили пальцями. Біля ящика стояла фотографія родини Візлів. Гаррі помітив, що Персі з неї десь пішов.

— У нас тут нема вікон, — виправдовуючись сказав містер Візлі, скинув куртку й повісив її на спинку крісла. — Просили адміністрацію, але там вирішили, що вікно нам не потрібне. Сідай, Гаррі, бо, здається, Перкінс іще не прийшов.

Гаррі втиснувся в крісло за Перкінсовим столом, а містер Візлі тим часом почав гортати пергаменти, отримані від Кінґслі Шеклболта.

— Ага, — всміхнувся він, витягаючи зі стосу примірник журналу "Базікало", — так... — Він швидко його переглянув, — так, справді, Сіріуса це вельми звеселить... о, а це що?

У відчинені двері залетів літачок-записничок і сів на замучений гикавкою тостер. Містер Візлі розгорнув його і прочитав уголос.

— "Повідомляють про третій відригуючий громадський туалет у Бетнал Ґріні, просимо негайно провести розслідування". Це вже сміховинно...

— Відригуючий туалет?

— Знову антимаґлівські витівки, — спохмурнів містер Візлі. — Того тижня виявили два такі туалети — один у Вімблдоні, а другий у районі "Слон і Замок". Маґли спускають воду, та замість того щоб усе змивалося... ну, можеш собі уявити. Бідолахи мусили кликати тих... як вони, злюцарів, чи як їх там... ну, тих, що ремонтують труби...

— Слюсарів?

— Так-так, їх, але ж вони, звісно, нічого не розуміли. Маю надію, ми піймаємо тих жартунів.

— Їх ловитимуть аврори?

— Та ні, аврори такими дрібницями не займаються, виловлюватиме звичайний патруль з дотримання магічних законів... ага, Гаррі, а ось і Перкінс.

Згорблений сором'язливий старенький чарівник з м'яким сивим волоссям увійшов, захекавшись, до кімнати.

— Ох, Артуре! — розпачливо вигукнув він, не дивлячись на Гаррі. — Дякувати Господу, бо я вже й не знав, що краще: чекати тебе тут чи ні. Я вислав тобі додому сову, але ви, мабуть, розминулися... десять хвилин тому прийшло екстрене повідомлення...

— Я вже знаю про відригуючий туалет, — сказав містер Візлі.

— Ні, ні, не про туалет, а про слухання справи того хлопця, Поттера... Змінили час і місце... слухання почнеться о восьмій годині, у старій судовій залі номер десять...

— Унизу в старій... але ж мені казали... Мерлінова борода! Містер Візлі зиркнув на годинник, зойкнув і скочив з крісла.

— Швиденько, Гаррі, ми мали там бути ще п'ять хвилин тому!

Перкінс притисся до шафок, пропускаючи містера Візлі, що прожогом вискочив з кабінету. Гаррі помчав за ним.

— Чому змінили час? — задихано спитав Гаррі, пробігаючи повз кабінки аврорів, які проводжали їх здивованими поглядами. Гаррі здавалося, що серце в нього вискочило й лишилося десь там, на Перкінсовому столі.

— Гадки не маю, але, слава Богу, що ми прибули сюди так рано, бо якби ти пропустив слухання, це була б катастрофа!

Містер Візлі загальмував біля ліфтів і почав нетерпляче натискати кнопку "Вниз".

— ШВИДШЕ!

З брязкотом підповз ліфт, і вони забігли досередини. Щоразу, коли той зупинявся, містер Візлі сердито лаявся, учавлюючи в панель кнопку з цифрою "дев'ять".

— Ці судові зали не використовували роками, — сердито пояснив містер Візлі. — Не розумію, навіщо слухання перенесли донизу... хіба що... але ж ні...

У ліфт зайшла пухкенька відьмочка з келихом, з якого клубився дим, тож містер Візлі замовк на півслові.

— Велика зала, — повідомив холодний жіночий голос, золоті ґрати розсунулись, і Гаррі здалеку побачив золоті статуї у фонтані. Пухкенька відьмочка вийшла з ліфта, натомість зайшов чаклун з пожовклою шкірою і скорботним виразом обличчя.

— Доброго ранку, Артуре, — привітався він замогильним голосом, коли ліфт рушив униз. — Тебе тут не часто побачиш.

— Невідкладні справи, Боуде, — пояснив містер Візлі, нетерпляче притупцюючи й стурбовано глипаючи на Гаррі.

— Ну так, — сказав Боуд і втупився не кліпаючи в Гаррі. — Аякже.

Гаррі ніяк не відреагував на Боудові слова, але його пронизливий погляд настрою не підносив.

— Відділ таємниць, — оголосив холодний жіночий голос і більше нічого не додав.

— Швиденько, Гаррі, — квапив його містер Візлі, коли двері ліфта з гуркотом відчинилися, і вони побігли коридором, що був зовсім не схожий на горішні коридори. Стіни тут були голі, ніде ні вікон, ні дверей, окрім єдиних простих чорних дверей у самісінькому кінці коридору. Гаррі думав, що туди вони й зайдуть, але містер Візлі схопив його за руку й потяг ліворуч, у невеличкий отвір, що вів до сходів.

— Сюди, донизу, — захекано гукнув містер Візлі, перестрибуючи одразу по дві сходинки. — Ліфт сюди навіть не їздить... чому слухання влаштували тут, я...

Вони спустилися донизу і знову побігли коридором, дуже схожим на той, що вів до Снейпового кабінету в підвалах Гоґвортсу, з шорсткими кам'яними стінами й смолоскипами на скобах. Вони проминали важкі дерев'яні двері з залізними засувами й замковими шпаринами.

— Зала... номер десять... гадаю... ми близько... так.

Містер Візлі зупинився, спіткнувшись біля брудних тьмяних дверей з величезним залізним замком, і притулився до стіни, хапаючись за груди.

— Давай, — важко дихаючи, він вказав пальцем на двері. — Заходь.

— А ви... ви не зайдете зі?..

— Ні-ні, мені не можна. Щасти тобі!

Гарріне серце несамовито калатало, здавалося, аж у самому горлі. Він над силу проковтнув слину, натиснув на важку залізну клямку і увійшов до зали судових засідань.