"Вогняний вершник" - читать интересную книгу автора (Бердник Олесь)











КИЇВ

ВИДАВНИЦТВО «МОЛОДЬ»

1989


Художнє оформлення С. Н. Набережних

Друкується за виданням:

О. Бердник. ПОДВИГ ВАЙВАСВАТИ. -

К.: Молодь, 1967.


ISBN 5-7720-0241-4


Повість-феєрія



У Гніздо Материнське вертається Птах З чужинецького вирію, з дальніх доріг… Він лишив тільки втому в південних краях, А надію приніс на знайомий поріг… Перельоти, спочинки, і хмари, й моря — То все лише стежина за обрій, у даль, А у серці палає, горить — не згоря Понадземна самотність, пташина печаль… Десь у темнім просторі мовчазні ключі Попідзоряних птахів долають глибінь, Чути поклик лелечий із неба вночі, Проплива від крила небувалого тінь. Побратими, наш путь до святого Гнізда З чужинецького вирію, з диких пустель, Хай пливе наша втома, як в море вода, Скоро вчуємо поклик від Рідних Осель. Заклекочуть лелеки з Празоряних Хат І зберуться кільцем на блакитний моріг, Бо ж вернувсь довгожданий і зморений брат Із таких безконечних, смертельних доріг…


Я побудую фортецю в серці Людини А. СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ


10



Вони повільно йшли алеєю парку. Ступали тихо, обережно, ніби насолоджувалися ходою по землі. З дерев падало жовте, багряне листя. Здавалося, що добрі незримі руки стелять барвистий прощальний килим для Віоли.

Вийшовши на край парку, зупинилися. В імлі виблискувала вузенька стрічка ріки, над обрієм сяяв феєричний меч комети. Віктор різко повернувся до дівчини. Голос у нього тремтів:

— Віоло, не треба… Не треба, кохана… В очах дівчини заблищали сльози.

— Це сильніше за мене. Хтось має бути першим, Вікторе. Треба ступити в океан босою ногою. Не дивитися на нього крізь шкельця… Хочеш, я розповім тобі старовинну індійську легенду? Про комету… Хочеш?

Він мовчав, дивлячись в небо сумним поглядом. Віола зітхнула, тихо промовила:

— Все-таки я розповім. Слухай… Жило страшне чудисько. Воно пожирало людей. Якось чудисько погналося за юнаком, і він, рятуючись, пірнув у море. Дракон — за ним. Юнак схопився за гребінь чудиська, воно розлютуи, назавждло по хвилях, щоб скинути хороброго вершника. Та юнак не випускав гребеня, мріючи, що тим самим він не дасть дракону ганятися за людьми. А чудисько тим часом так помчало по морю, що іскри летіли за ним. І разом з вершником дракон почав підніматися над Землею. Так палка думка людини підняла в небо навіть ворога. І тепер всі ми бачимо комету і посилаємо думки вдячності тому, хто давно став полум’яним. Думки чорних, білих, жовтих, червоних людей летять у просторі і дають нові сили вершникові дракона…

Віола замовкла. Потім тихо спитала:

— Ну як тобі… легенда?

Віктор ніжно глянув на дівчину. І йому здалося, що зорі сплітали німб довкола її голови. Звідки вона прийшла сюди, на Землю? Хто вона — хвилююча й незбагненна?

— Чудова легенда, — прошепотів він. — Я зрозумів тебе, Віоло. Треба всюди бути вогняним вершником, жити не для себе. Але, кохана моя, як же я буду? Як мені без тебе? І як я полечу на Марс, коли ти…

— Послухай мою прощальну пісню, — озвалася вона. — В ній — все…


Ти не плач сиротою і серце не край, Те, що статися має, — те станеться… Птахи рідні зберуться у Зоряний Край, А примарне — в безодні зостанеться… Не ридай, коли птах відлітає удаль, Те, що з єдності вийшло, — з’єднається. Неминучої радості знак — та печаль, Що у серці твоїм одмічається… Пам’ятай, що розлуки існують на те, Щоб освячувать зустрічі бажані, Лише те існування у вічність зросте, Що тяжкою скорботою вражене…

Він стиснув зуби, сховав обличчя в неї на плечі. Віола захоплено дивилася в небо, щасливо всміхалася зіркам, ніжно пестячи голову коханого…