"Історії в дев'яти книгах. КнигаVI: Ерато" - читать интересную книгу автора (Геродот)


1.1. Артафренові краще було зблизька видно, як стоять справи, ніж перському цареві. Можливо, він знав про вісника, якого послав Гістіай до Арістагора, а також про його інтриги, про що йдеться в розд. 4.

1.2. В іншому місці своїх «Історій» (кн. V) Геродот уважає Арістагора за головного призвідника повстання іонійців, а тут він виставляє таким Гістіая.

2,1. Між хіосцями та мілетянами здавна існували дружні стосунки і через це агентам Артафрена нелегко було затримати Гістіая.

3,1. Між Фінікією та Мілетом здавна існувала торговельна конкуренція. Через це намір Дарія здається нісенітним.

4,1. Тут у Геродота йдеться, очевидно, не про персів, а про лідійських патріотів, які мріяли про здобуття свободи і відновлення колишньої величі своєї країни.

5.1. Хіосці, звичайно, не хотіли повернути тирана до міста, з яким мали дружні стосунки, але вони бажали позбутися цього осоружного чужинця, оскільки, якби він залишався на їхньому острові, то міг би втягнути їх у війну з персами.

5.2. Можливо, Гістіай сподівався з допомогою хіоського флоту і завдяки своїм дипломатичним здібностям змінити обставини собі на користь. Тут він уже виступає як справжній авантурник і пірат.

5.3. Гістіаєві пощастило вмовити лесбосців, бо вони заздрили хіосцям, яким належала Аттарнейська область на близькій до Хіосу стороні узбережжя Малої Азії.

6.1. Геродот не називає імен тих, які приборкали іонійське повстання, а саме Гімая і Давріса, бо вони вже померли.

6.2. Чотири морські держави: Єгипет, Фінікія, Кілікія і Кіпр. їхній об'єднаний флот мав забезпечити панування персів на морі. Під час походу Ксеркса проти Греції вони дали йому 750 кораблів.

7,1. Цих представників було обрано спеціально для проведення наради. Інші були радники, що складали постійний комітет, завданням якого було підготовити питання для обговорення на народних зборах. Паніоніон – це була релігійна організація, котра ніколи остаточно не спромоглася настільки розвинутися, щоб досягти політичної єдності.

7,1. Іонійці з свого досвіду знали, наскільки для них був важливим флот. Острівок Лада обороняв вхід до мілетської гавані і відігравав згодом важливу роль, коли Александр Македонський облягав Мілет. Через річкові намули Лада з'єдналося з протилежним суходолом.

8,1. Такий самий докладний перелік морських сил Геродот наводить щодо війська і флоту Ксеркса (кн. VII) і щодо морських сил греків у битвах при Артемісії та Саламіні. note 1

8.2. Лесбосці не були надійними союзниками. Незважаючи на те що вони допомагали Гістіаєві в його піратських заповзяттях, вони були першими, які почали тікати під час морської битви при Ладі.

8.3. Багато іонійських міст не дали кораблів або через те, що не могли, або через те, що не схотіли, як мешканці Ефеса.

9,1. Бактрія тут називається як найдальша окраїна перської держави. 10.1. З погляду самосців іонійці засуджуються як уперті люди, які відмовилися піти на зраду. 10.2. Посланці пішли вночі з усіма пересторогами, таємно і неводночас до всіх грецьких стратегів. 11,1. Фокейський стратег Діонісій мав рацію, звернувши увагу іонійців на необхідність для них військових управ і дисципліни, бо до тих пір їм цього бракувало. 12,1. Під час цього маневрування корабель мусив пройти між двох ворожих кораблів, оберігаючи свої весла і ламаючи весла обох ворожих суден, а після цього з тилу атакували ці судна. Це, звичайно, вимагало великої спритності з боку керманича та веслярів. 13.1. Це місце надто пишномовне і в ньому забагато зайвих повторень. Очевидно, автор намагався подолати певні труднощі, бо, з одного боку, він не хотів дуже ухилятися від правди, а з другого – хотів якось виправдати самосців, бо мав із ними щільні зв'язки. Він підкреслює недисциплінованість іонійців, щоб виправдати вчинок самосців. 13.2. Тут, звичайно, перебільшення, бо ввесь Ксерксів флот складався з 1207 кораблів, а без карійських та іонійських кораблів – із 830. 14.1. Це сказано і про морську битву при Саламіні (VIII, 87). З цього можна зробити висновок, наскільки плутані і непевні були перекази кожного міста. 14.2. Одинадцять капітанів (тріерархів) належали до аристократичної партії, яка виступала проти тиранів і їхньої проперської політики. Стовп (стелу) Геродот міг бачити, перебуваючи на острові. 15,1. В битві при Саламіні на грецьких кораблях було не більше як 18 чоловік залоги. 16.1. Мікала (Мікале) – це гора і мис біля гирлів ріки Меандру (Маяндру) навпроти о-ва Самосу. 16.2. На святі Тесмофорій лише жінки брали участь. Це було свято сівби і його справляли наприкінці жовтня. 16.3. Малоймовірно, щоб ефесці нічого не знали про морську битву при Ладі. Ефесці не взяли участі у визвольній боротьбі іонійців, а тоді повбивали своїх одноплемінників. 16.4. Таке саме зробили і пеласги в Бравроні (розд. 138). 17.1. Ці відомості Геродот одержав безпосередньо на Сіцілії. 17.2. Це не вважалося ганебним не лише тоді, але і за пізніших часів. 18,1. Рахуючи з того часу, коли Арістагор заарештував тиранів іонійських міст (V, 37). Перси здобували Мілет восени 494 р. до н. є. 19.1. Під час війни спартанців із аргосцями, як сказано в розд. 77. Найімовірніше, цей оракул було дано 494 р. до н. є., коли перси облягали місто. Можливо, що мілетяни попросили допомоги в аргосців, а аргосці вирішили спершу одержати оракул у пророчому святилищі. 19.2. Як видно із зображень у Персеполі, перси носили довге волосся. 19.3. В інших місцях «Історій» Геродот називає святилища в Бранхідах, яке перси зруйнували після здобуття Мілета. 20.1. Так Геродот називає всі моря на південному сході і півдні Азії. Те море, що його тепер називають Червоним, він називає Аравійською затокою. 20.2. Хоча в повстанні іонійців брали участь і карійці. Мабуть Дарій зробив так, щоб обидва народи ненавиділи один одного і за принципом «поділяй і владарюй» своєю взаємною ненавистю сприяли б пануванню над ними персів. 21.1. Місто Лаос було колонією сібаритів, як і Скідра. Вони прийняли до себе втікачів із Сібаріса після його зруйнування 510 р. до н. є. Обидва міста були десь на західному узбережжі Італії. 21.2. Зв'язки Сібаріса з Мілетом і з Етрурією були торговельними. Мілетяни приставляли товари з Азії та Єгипту, а сібаріти перевозили їх до Етрурії. 21.3. Афінський драматург Фрініх (прибл. 540-470 до н. є.)-автор історичної трагедії «Здобуття Мілета», єдиної в такому жанрі в давньогрецькій драматургії. Вона була докором афінянам, які не спромоглися допомогти мілетянам. 22,1. Занкла – первісна назва міста Мессани (сучасна Мессіна) на північному заході Сіцілії на березі Сікульскої (нині Мессінської) протоки. Воно було спільною колонією note 2 евбейської Халкіди та італійської Кіми (в Кампанії), але на той час воно, очевидно, вже залежало від дорійського міста Гели на Сіцілії. 22.2. На північно-східному березі Сіцілії, де не було зручних гаваней (крім незначних – Міли, Навлох) між Гімерою і Тіндарідою не існувало грецьких колоній, а тому місцеположення «Прекрасного узбережжя» (Кале акте) виявилося підходящим. 22.3. Після морської битви при Ладі. Евбейська Халкіда здавна приятелювала з Само-сом і це пояснює, чому самосці охоче прийняли запрошення занклайців. 23.1. Епізефірійські Локри (Західні Локри) називаються так на відміну від Опунтійсь-ких та Озолійських у Греції. Це місто було колонією названих грецьких міст. 23.2. Анаксілай – тиран міста Регій (Регіон) на протилежному італійському березі Мессінської протоки (494-476 до н. є.). 23.3. Гіппократ – тиран міста Гели (498-491 до н. є.). На відміну від нього Скіф (Скютес) називається царем (Басілевс). Гіппократ намагався поширити свою владу на заході Сіцілії. Він не міг пробачити свого союзника Скіфа, через якого він утратив За-нклу. Принагідно слід зазначити, що Скіф, як і Перс, були власними грецькими іменами, їхній зв'язок із відповідними етнонімами виявляється непевним. 23.4. Місто в області Акраганта, далеко від Занкли. 24.1. Гімера була колонією Занкли. 24.2. Самосці зобов'язалися обороняти місто проти Анаксілая, якому пощастило вигнати їх звідти, і він замінив колишню назву міста на Мессану (Мессену), бо він сам походив із Мессенії. 25,1. Карію згодом визволив від персів Геракліт унаслідок своїх перемог (V, 121). 26.1. Метою Гістіая було використати належний момент, щоб замиритися з Дарієм на основі тих послуг, які він йому зробив, завдавши шкоди іонійській торгівлі і покаравши хіосців, котрі виявили найбільшу відвагу в морській битві при Ладі. 26.2. Як загальне слово «поліхне» означає «містечко», а тут і в інших місцях це власна назва. 28.1. Тут метою Гістіая було заволодіти золотими копальнями на Тасосі. 28.2. Очевидно, на Лесбосі був його штаб і відправний пункт для його військових операцій. 28.3. Атарней був переданий персами хіосцям (І, 160). 30,1. Саджання на кіл було поширеним видом покарання в персів (III, 159; VII, 238), як і в ассірійців. 31.1. Тобто навесні 493 р. до н. є. 31.2. Така облава або «прочісування» населення, як про це розповідається тут, звичайно, була неможлива. Оскільки ці острови далі описуються, як процвітаючі, то ясно, що тут є перебільшення. 32,1. Це правильно щодо материкової Іонії, але острови не було завойовано ні Крезом, ні Кіром, який не мав флоту, Хіос і Лесбос були захоплені персами перед походом Дарія проти скіфів, а Самос завойовано Камбісом, коли він заволодів Фінікією. 33.1. Ідеться вже не лише про береги Геллеспонту, бо міста Перінт і Селімбрія були розташовані на узбережжях Пропонтіди (Мармурового моря), а місто Візантій (Бізантій) на березі Боспору. Селімбрія була колонією мегарців, заснованою до Візантія, колись 660 до н. є. 33.2. Це було на Фракійському Херсонесі в найвужчому місці протоки. Мешканці цього міста залишилися вірними персам і це їх урятувало. 34.1. Про долонків, крім їхньої назви, мало що відоме. Апсінтії мешкали на півночі від Фракійського Херсонесу і їхня країна простягалася до ріки Гебру, де область навколо міста Айнос називалася Апсінтос. 34.2. Ідеться про священний шлях, яким ішли до Дельфів посольства грецьких міст. 34.3. Незрозуміло, як долонки могли збочити з шляху до Афін, оскільки дем Лакіадів, де перебувала родина Філіадів, був поміж Афін і Елевсіна. 35.1. Це було в перший період тиранії Пейсістрата близько 558 р. до н. є. 35.2. Філай був сином Аянта (Еанта). Брати Філай і Еврісак передали острів Саламін афінянам, а Філай оселився в Бравроні, де був дем Філіадів. 36.1. Звичайно, з дозволу Пейсістрата, який у такий спосіб позбавлявся небезпечного супротивника і поширив до Геллеспонту вплив Афін. 36.2. Цей мур, очевидно, відбудував Перікл, після Деркілід і за візантійських часів імператор Юстініан. note 3 37.1. Імовірно, Мільтіад хотів захопити фортецю на азіатському узбережжі, як це зробив Пейсістрат із Сігеєм (V, 94). 37.2. Тут, очевидно, натяк: первісною назвою Лампсака була Пітіуса, а по-грецькому «пітюс» означало сосна. 38,1. Про культ героїв-ойкістів, засновників міст, вже було в кн. V, розд. 47 і 114. 39.1. Тобто після 527 р. і перед 510 р. до н. є. 39.2. У розд. 103. 39.3. Можливо, тесть Мільтіада був царем долонків. 40.1. У цьому розділі не все ясно. Те, що Мільтіад утік перед навалою скіфів і що його повернули на Херсонес долонкі, це зрозуміло, а про інше тлумачі сперечаються. 40.2. Це здається неможливим, бо похід Дарія проти скіфів відбувся за 20 років до цієї навали. Можливо, скіфи скористалися з тимчасового ослаблення перської держави під час повстання іонійців або це була навала не скіфів, а якихось фракійських племен. 41.1. Тобто 493 р. до н. є. Мільтіад утік при першому наближенні фінікійців. 41.2. У повстанні іонійців він не брав участі, але він захопив острів Лемнос і на нього наклепали персам (розд. 133). 41.3. Острів Імброс захопили перси тоді, коли вони захопили і Лемнос, а коли вони втратили Лемнос, то втратили і Імброс. 42,1. За цією угодою заборонялися війни та розбійницькі напади, що могли б статися між містами. Отже, перси встановили мир, якого не досягли між собою іонійські міста. 43.1. Тут ідеться про всіх воїнів, а не лише про команду кораблів. 43.2. Історик Діодор Сіцілійський (І ст. до н. є.) пише, що поновлення демократії – це була розумна реформа, яку провів Артафрен за порадою Гекатая. Випадок із Гістіаєм довів персам, що не можна довіряти тиранам. 44.1. Перське панування в Македонії спочатку мало номінальний характер при Мега-базі (III, 17), але воно стало цілком реальним, коли туди прийшов Мардоній із військом. Очевидно, до 492 р. до н. є. перси не переходили через Стрімон. 44.2. Акант (Аканф) колонія андросців на півострові Халкідіка недалеко від того місця, де Ксеркс наказав прорити канал, щоб проминути Афонський мис. 44.3. Таке сталося і з залогами перських кораблів у морській битві при Саламіні (VIII, 89). На відміну від грецьких міст Персія була сухопутною державою. 45.1. Це фрігійське (можливо також – фракійське) плем'я брігів мешкало між р. Стрімоном і Афонським півостровом. Інші бріги мешкали на кордоні Епіру та Іллірії. 45.2. Якщо метою походу було не лише покарання Афін та Еретрії, але і завоювання всієї Греції, тоді Мардоній не досяг цієї мети. Перси, очевидно, вважали, що їхнє панування в Малій Азії буде остаточно закріплено, коли вони також завоюють Грецію. Навіть, якщо грецькі історики перебільшували, все одно втрати, що їх зазнало перське військо під командою Мардонія, були дуже значні. Відклик Дарієм Мардонія пояснюється тим, що було складено нові плани. 46.1. Тобто 491 р. до н. є. 46.2. Вірні прибічники персів, абдеріти, очевидно, заздрили тасосцям через ті прибутки, що їх тасосці мали від своїх володінь на материку. 46.3. Місто Абдери, колишня колонія клазоменців, згодом було залюднено мешканцями іонійського міста Теос, які покинули своє місто, тікаючи від перського утиску. Є припущення, що на тому місці була колись фінікійська колонія. Натяком на це вважається негрецька назва міста. 46.4. Ця облога довела їм необхідність мати свій флот. 47,1. Фінікійська колонія на Тасосі за Геродотом була заснована (II, 44) за сім поколінь до народження Геракла. Тасос було заселено виходцями з о. Паросу колись коло 700 р. до н. є. Серед колонісітв був і славнозвісний поет Архілох (прибл. 680-640 до н. є.). 49.1. Тут не сказано, хто саме заявив про покору. Напевне це були фессалійці, беотій- ці, аргосці та дельфійці. 49.2. Серед острів'ян були мешканці Кіклад за винятком мешканців Наксосу та Дело-су, а також мешканці Лемносу, Імбросу та Самофракії (Самотраке). 49.3. Тут стає ясно, що Спарта і Афіни не висловили покірності, а що вони зробили з посланцями Дарія, сказано в кн. VII, розд. 133. 49.4. Це означає, що афіняни визнали зверхність спартанців. Про давню ворожнечу Афін і Егіни було в кн. V, розд. 82 і далі. 50,1. Те, що Клеомен повернувся з Егіни без заручників, є доводом правоти егінців, на note 4 його думку. За 15 років до того в Спарті було видано закон, за яким не дозволялося бути відсутніми обом царям під час війни. 50,2. Кріос – по-грецькому «баран». 51,1. Про походження «двоєцарства» в Спарті в сучасних істориків нема єдиної думки. Ці спартанські царі або були представниками двох дорійських громад, або один із них належав до давньої ахейської громади. Підставою такого припущення є те, що будинки і могили обох царів було розташовано в різних місцях Спарти. 52.1. Із якихось епічних творів, що не збереглися дотепер, але які були відомі Геродо-тові, він довідався, що Арістодем помер ще до приходу дорійців. 52.2. Ця Аргея була сестрою Тера (Тераса) і походила з Фів, Терові було доручено опікунство над обома неповнолітніми (IV, 147). 52.3. Вигадка Паніта за цим оповіданням мала розв'язати питання про престолонаслі-дування. Старшого відокремили від молодшого, щоб не було плутанини. 53.1. Те, що Зевс був батьком героя Персея, Геродот не вважав імовірним. Згідно якомусь переказові Персей і його рід походили з Єгипту, але згодом їх стали вважати за греків і вони були першими царями Аргосу. 53.2. Якщо існував переказ, за яким батько Персея був смертною людиною, то тут Геродот допускає існування двох Персеїв, із яких один був сином Зевса, а другий сином смертної людини. Нащадками Персея були: Алкей, Амфітріон, Геракл, Гілл, Клеодай, Арістомах і Арістодем. 53.3. Геродот наполягає на єгипетському походженні дорійців. Це, очевидно, пов'язано з міфом про Даная і Данаід. 54.1. За перською версією міфу Персей був ассірійцем і першим у своїй родині став елліном. За іншою грецькою версією він із Аргоса прийшов до Кефея, царя кефенів, тобто ассірійців, убив морського дракона і одружився з Андромедою, дочкою Кефея, і від їхнього шлюбу народився Перс, родоначальник персів. 54.2. Акрісій, батько Данаї, був правнуком Даная, батька 50 Данаід, які втекли від синів Єгипта, щоб не одружуватися з ними. 55.1. Плла було вигнано з Пелопоннесу, але його прийняв до себе дорійський цар Айгімій. Гілл хотів повернутися до своєї вітчизни, але це йому не вдалося. Проте його нащадки прибули туди. Це було так зване повернення дорійців – Гераклідів. 55.2. Один епічний твір, який не зберігся, мав назву «Айгімій». 56.1. Герой – епонім, тобто від якого лакедемонці одержали свою назву, Лакедемон (Лакедаймон) був сином Зевса і німфи Таігети, а його жінкою була Спарта. 56.2. Зевс Ураній, тобто Небесний. Свята на честgt; його називалися «Великими Ура-ніями», а культ його існував ще в римську епоху. Жертви приносив сам цар, коли він ішов на війну, він звертався до Зевса Агетора (Проводаря), а коли він перетинав державний кордон, він звертався до Арея і Афіни. 56.3. Це, очевидно, було так за давніх часів. Пізніше це право належало ефорам. 56.4. Загальне число вершників було 300. Сто, що про них тут сказано, очевидно, було від кожної дорійської філи. 57.1. Перший день місяця вважався священним, і богам приносили жертви (епіменія або еммена), а сьомий день був днем народження Аполлона. 57.2. Проксенами тут називаються урядовці, обов'язком яких було приймати чужоземців і приводити їх до представників влади. 57.3. В інших містах такі службові особи називалися теорами. 57.4. Тобто без ефорів і герусії. 57.5. Тобто про майно єдиної дочки, в батька якої не було синів. 58.1. В мідяний казан били, щоб відігнати злих духів. 58.2. Ідеться про прадавні часи. В історичну епоху в Спарті такого вже не було. Ці варварські звичаї в Спарті за повідомленням деяких джерел було заборонено Лікургом, а в Афінах Солоном. 58.3. Тут мається на увазі не лише Спарта – Лакедемон, але і Мессенія. 59,1. Очевидно, цей розділ і наступний Геродот додав до свого оповідання через те, що вище було сказано, нібито спартанські царі походять або з Персії, або з Єгипту. 60,1. Успадкування професій характерне для давніх суспільств і про це вже згадувалося в «Єгипетському логосі». Професія флейтистів була важливою в Спарті, оскільки спартанське військо вирушало в битву при звуках флейт. Кухарі готували спартанські обіди – сиситії і серед них були також герої, як Маттон і Кераон. 61,1. Арістон був сучасником Анаксандріда, батька спартанського царя Леоніда. note 5 61,2. Терапна була розташована на скелястому узвишші, на південному сході від Спарти на березі р. Евроту. Святилище Єлени (Гелени), очевидно, те саме, що і храм Ме-нелая, де згідно переказові його було поховано разом із Єленою. Там-таки була могила обох Діоскурів. Як не дивно, в безсмертних богів і героїв були свої місця поховання. На Кріті показували навіть могилу Зевса. Фойбейон, храм Феба (Фойба) – Аполлона було розташовано нижче Терапни на рівнині, на західному березі Евроту. Геродот в кн. II, розд. 112 каже, що Єлена була богинею краси, і ототожнює її з «Іноземною Афроді-тою». Проте ця Афродіта, імовірно, була фінікійською богинею Астартою, а Єлена була місцевим спартанським божеством. 63.1. Звичайно, третій шлюб Арістона пов'язується з тим, що попередні шлюби не дали йому нащадків чоловічого роду. 63.2. Незрозуміло, чим можна пояснити байдужість ефорів, які повинні були дбати про чистоту роду Гераклідів. 63.3. Ім'я Демаратос складено з двох основ: демос – народ і ара (в одному з своїх значень) – побажання. 64,1. Про причини розбрату Демарата з Клеоменом сказано в кн. V, розд. 75 і кн. VI, розд. 50. 65.1. У книзі VIII, р. 131 він називається внуком Гегесілея, а не Агіда. 65.2. У Спарті існував давній звичай «умикання», тобто викрадання жінок із метою одруження. 65.3. Це рівнозначне з «проомосією» (попередньою присягою) в аттічній юрисдикції. Обвинувачений міг присягнутися напочатку судового процесу. 65.4. Коли почався суд, Демаратові вже було приблизно 40 років, а ефори, коли він народився, вже були дуже старими і навряд чи хтось із них був під час судового процесу живим. 66,1. Свого часу і Алкмеоніди підкупили Піфію (V, 63). 67.1. Гімнопедії, Карнеї та Пакінтії були найзначнішими спартанськими святами. Гімнопедії справлялися в середині літа. Під час святкування хлопці, юнаки та чоловіки танцювали і співали гімни на честь Аполлона. 67.2. Демарат був розпорядником (ефором) на святі або одним із так званих «бі-деїв», які наглядали за гімнастичними вправами юнаків. 67.3. На знак розпачу або гніву, які він відчував. 68.1. Якщо його мати сказала неправду, то вона була б винуватою в клятвопорушенні. 68.2. Жертовник Зевса Геркея був на дворі. Зевс Геркейос був богом – покровителем дому і родини, але він не був тотожним із Зевсом Ефестієм, богом хатнього вогнища. 68.3. Астрабак був богом ослячих пастухів. За часів Геродота існувало вірування, ніби якась надприродна істота, бог або герой, могла з'єднатися із смертною жінкою. В Спарті було святилище Астрабака біля храму Лікурга. 69,1. Щодо моралі спартанських жінок свідчення античних авторів неоднакові. Плу-тарх уважає, що порушення подружньої вірності було невідомим у Спарті, але Арістотель був протилежної думки. 70.1. За давнім спартанським законом Гераклідам під загрозою смертної кари заборонялося проживати за кордоном держави, а якщо Демарат не був сином Арістона, то він не був Гераклідом. 70.2. Також і Фемістокл із Греції втік до Персії. Ксеркс передав Демаратові міста в Троаді: Пергам, Галісарни і область Тевтранію, де продовжували жити і нащадки Демарата. 70.3. Демарат попросив, щоб на Олімпійських змаганнях про його перемогу було оголошено не від його імені, а від імені Спарти. 71,1. Онука Зевксідама, Кініска, була першою жінкою, яка одержала нагороду на Олімпійських змаганнях із своєю квадригою-колісницею з чотирма кіньми. її братом був Агесілай, котрий став спартанським царем. 72.1. Цей похід відбувся, очевидно, після поразки Ксеркса, коли переможні греки хотіли покарати Алевадів із міста Ларісси, які перейшли на сторону персів. Є ще думка, що цей похід відбувся 476 р. до н. є. 72.2. Хабарництво не було чимсь незвичайним у Спарті. У хабарництві бували обвинуваченими не тільки ефори і члени герусії, а й царі. 74,1. Так само, як Клеомен, зрадник Ефіальт після фермопільської битви шукав притулку у Фессалії. note 6 74.2. Нонакрій – місто на півночі Аркадії біля річки Кратіс на північно-західній околиці міста Фенея. 74.3. Клятва водою річки Стікс уважалася аркадянами за найважливішу. Те, що боги клялися цією водою, було перенесенням земного звичаю на «небо». Вода цієї річки, яка протікала перед входом до країни мертвих, уважалася за дуже отруйну. 75,1. Об'єднання міст Аркадії було б загрозою для Спарти. 76.1. Ця війна Спарти з Аргосом відбулася після 500 р. до н. є. 76.2. На той час річка Ерасін була прикордонною в Арголіді. Клеомен приніс жертву для переходу через річку (так звані діабатерії). 76.3. Тірея – головне місто Тіреатіди, інакше Кінурії, області Арголіди, що була суміжною з Лаконією і за яку проводилися війни між Спартою і Аргосом (І, 82). 76.4. Кораблі приставили Сікіок і Егіна, які визнавали зверхність Аргосу (розд. 92). 77.1. Оракул було дано в 494 р. до н. є. Половина його стосувалася до мілетян (розд. 19). Його тлумачили по-різному. Павсаній і Плутарх повідомляють, ніби аргоська поетеса Телесілла озброїла жінок, інвалідів і рабів і з їхньою допомогою відбила напад Клеомена. 77.2. Ідеться про вторгнення спартанців і про оракул. 78,1. Плутарх каже, що Клеомен обдурив аргосців, пообіцявши їм восьмиденне перемир'я і напавши на них на третю ніч. 80,1. Клеомен, який учинив стільки святотатств, навряд чи міг бути занепокоєним оракулом. 81.1. Цей Герайон був на відстані 25 стадій від Мікен, із якими він був зв'язаний священним шляхом. Цей храм за Клеомена згорів 423 р. до н. є. й інший було побудовано там трохи нижче. 81.2. Очевидно, що Клеомен не міг відшмагати жерця Гери. 82,1. Це справді могло бути так. 83.1. На війні загинуло 5 або 6 тис. аргосців. 83.2. Такими, як ілоти (гейлоти), в Спарті, були гімнесії в Аргосі. 83.3. Аргос під час перських воєн залишався нейтральним, проте Тірінт послав своїх гоплітів у ГЇлатеї. 83.4. Фігалея була в південно-західній частині Аркадії, де також був розташований знаменитий храм Аполлона Епікурія в Бассах. 83.5. Війна закінчилася цілковитим розгромленням Тірінта і Мікен імовірно 464 р. до н. є., коли спартанці були зайняті приборканням повстання ілотів. 84,1. Розведене водою вино було в давній Греції звичайним щоденним напоєм, а надмірне вживання нерозведеного вина спричинялося до пияцтва. Пити, як скіфи, означало в греків пиячити, бо скіфам припало дуже до вподоби грецьке вино. 85,1. Ця зміна спартанської політики виявилася в звільненні егінських заручників, що сталося, очевидно, після битви при Марафоні і після походу на Парос. Вона пояснюється страхом спартанців у зв'язку з далекосяжними планами Афін. Щодо заручників, то про них було сказано в р. 73. 86.1. Цей випадок із Главком переказує афінянам, щоб їх привести до розуму, людина, яка прийшла до влади через підкуп Піфії (розд. 65) і яка сама пізніше була підкуплена (розд. 7). У цьому випадку, власне кажучи, нема повної аналогії із становищем афінян. 86.2. Це було приблизно 550 р. до н. є., коли в Мілеті відбувалися заворушення і була загроза з боку лідійців. 86.3. Ці «розпізнавальні таблички» (сюмбола) могли бути половинами якогось тексту, написанного в двох примірниках. їх мали в себе особи, що склали певну угоду. В даному разі Главк, імовірно, сховав або знищив свою половину тексту. 86.4. Ідеться про спільні для афінян і спартанців звичаї. Главк мусив офіційно заприсягатися, що він ніколи не одержував грошей. Щодо цієї присяги він звернувся за порадою до пророчого святилища. 86.5. Останній вірш оракулу взято з «Праць і днів» Гесіода. Покарання через винищення нащадків було страшним, бо за їхньою відсутністю мертвим предкам не приносили жертв і богам не було жертвоприношень і хатнє вогнище залишалося без вогню. 87.1. Свято, схоже на Панафінеї, яке справляли на мисі Суніон в Аттіці, на честь бога Посейдона, котрому було присвячено храм, що його колони можна бачити і тепер там на мисі. 87.2. На тому кораблі їх перевозили на Суніон. Мабуть,(1)на цих «теорів» було обмінено егінських заручників. note 7 88.1. Події, про які тут ідеться, могли відбутися близько 487 р. до н. є. 88.2. Це місто, очевидно, було розташовано далеко від узбережжя, як це бувало за давніх часів. 89,1. Корінф двічі врятував Афіни від нападів Спарти і допомагав Афінам у війні з Егіною. Проте, коли Афіни стали могутньою морською державою, дружба між ними обернулася на ворожнечу. Згадана передача кораблів сталася після битви при Марафоні, близько 486 р. до н. є., але не тоді, коли про неї сказано в Геродота на початку розд. 93. 90,1. Тобто після 490 р. і близько 486 р. до н. є. 91.1. Геродот уважав, що це сталося на кару за їхнє нечестя. 91.2. Про свято Тесмофорій було в розд. 16. 92.1. Коли Клеомен перевіз морем військо з Тіреатіди до Навплії. 92.2. Вони були, мабуть, із стану аристократів Аргоса, які не хотіли, щоб владарював народ. 92.3. Про цього Софана сказано в кн. IX, розд. 74-75. 93,1. Те, що сказано в цьому розділі, не узгоджується з попереднім розділом, якщо не припустити, що після першої перемоги афіняни не вжили належних заходів або якщо ця подія відбулася під час якоїсь іншої війни. 94.1. Гіппій у Сігеї заохочував Дарія до війни з афінянами, але 490 р. до н. є. Пей-сістратіди були при царському дворі персів. 94.2. Син Артафрена, Дарієвого брата, який колись був сатрапом у Сардах (VI, 25). 95.1. Плодюча рівнина в Кілікії. Звідти йшов шлях від р. Євфрату до Тарса. 95.2. Це число часто повторюється, коли йдеться про перські кораблі. Очевидно, в такому разі не можна вимагати точності (пор.: Скрижинская М. В. О степени достовер-ности числових данньїх в Скифском рассказе Геродота.– ВДИ, 4, 1989.– С. 79-91). 95.3. Наксосці успішно відбили перший напад на них 500 р. до н. є. (V, 34). 97,1. Перси ставилися з пошаною до вірувань і святилищ інших народів, за винятком того випадку, коли хотіли помститися за заподіяну їм образу. Двоє перських богів – це Сонце (Мітра) і місяць (жіноче божество – Ма). Крім того, у війську Датія були іонійці і він не хотів образити їх, зруйнувавши делоське святилище, яке вони так шанували. 98.1. Таке саме зауваження робить Геродот і в іншому місці, наголошуючи на тому, що малоазіатські греки змушені були воювати зі своїми одноплемінниками. 98.2. Фукідід, повідомляючи про землетрус на Делосі 431 р. до н. є., додає: «перед тим там не було землетрусу на пам'яті еллінів». Дослідники вважають, що в традиції делосців збергіся спогад лише про один землетрус і що Фукідід навмисне виправив датування свого попередника. Імовірно, що землетрус справді стався перед тим, коли Геродот побував на острові 460 р. до н. є. і що землетрус пов'язували або з перською, або з пелопоннеською війною. 98.3. Дарій царював від 522 до 486 до н. є., Ксеркс – від 486 до 464 до н. є., Артаксеркс І – від 464 до 424 до н.е. Із цього можна зробити висновок, що Геродот написав цю книгу в перші роки Пелопоннеської війни. 98.4. Геродотова спроба перекласти власні імена перських царів на грецьку мову доводить ненадійність інформації, якою він міг користуватися, не знаючи перської мови. Грецька передача перських імен через значну різницю звукового складу цих мов дуже недосконала. Ім'я Ксеркс не було кінцевою частиною імені Артаксеркс. 99,1. Карістійці належали до племені дріопів і не були споріднені з іонійцями. Причиною їхньої відмови виступити проти Еретрії та Афін могли бути їхні торговельні зв'язки з цими містами. 100.1. Про афінських клерухів в Халкіді було в кн. V, р. 77. Геродот, очевидно, хотів виправдати афінян, які не поспішили подати допомогу, але послали своїх клерухів. Імовірно, проперська партія в Еретрії була досить сильною. За словами Геродота в Еретрії був лише один справжній патріот – Есхін. 100.2. Буквально «конярі», тобто місцеві багатії. 101,1. Таміни було містом еретрійців, розташованим на березі протоки. Після розгрому, якого зазнала Еретрія, вона не могла відновити свій добробут і через це послала лише сім кораблів на Саламін. 102,1. Тут ідеться не лише про Марафонський дем, але про всі сусідні 4 міста (тетра-поліс). Найближчими до нього були Ороп і Рамнунт. Для кінноти найзручнішою була б Тріасійська долина, але про участь у бойових діях кінноти нічого не сказано. Крім того, Марафонська рівнина, як і тепер, має на своїх краях болота. Датій, очевидно, вибрав цю рівнину як базу для дальших своїх операцій. Його метою було затримати там вороже note 8 військо якнайдальше від Афін, щоб під час відсутності афінського війська місто було віддано персам зрадниками, прибічниками Гіппія, або щоб Датій міг несподівано напасти на місто. 103.1. Про це йшлося в розд. 36. 103.2. За пізніших часів прітаней був на північно-західній стороні Акрополя. 103.3. Біля Мелітінських воріт, між довгих мурів і між горбом Німф і Пніксом там, де дем Меліти з'єднується з передмістям Койла. 104.1. Як про це сказано в розд. 41. 104.2. Очевидно, це були ті, що його обвинуватили вже після битви при Марафоні (р. 136),– Ксантіпп і Алмеоніди. Вони легко могли підбурити народ проти нього, бо коли він був тираном на Херсонесі, його підтримували Пейсістратіди. 105.1. Здається імовірним, що спартанці перед тим домовилися з афінянами і Фей-діппіда було послано, щоб він нагадав їм про їхні обов'язки. 105.2. Партеній відокремлює Гісійську рівнину від Тегейської. Там було святилище Пана і там часто його бачили. 105.3. Святилище Пана в його печері. В печері була статуя Пана з епіграмою, яку приписували поетові Сімоніду: «Козлоногого Пана, аркадянина, що був проти мідійців і за афінян, поставив Мільтіад». 105.4. Такі жертви та смолоскипові естафети (лампадедромії) відбувалися на святах Панафінеїв, а також на святах Прометея, Гефеста, Пана, Гермеса, Тесея. Є відомість, що цей Фейдіппід узяв участь у битві при Марафоні і приніс в Афіни звістку про перемогу. 106.1. Оратор Ісократ визначив відстань між обома містами в 1 200 стадій, тобто 222 км.