"Iван Бiлик. Меч Арея (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Кричав i жахав дик, певно, вражений кимось iз хлопцiв, угорi на стежцi
знялася метушня й кувiкання. Княжич пустив стрiлу, коли тварина, знявшись
на заднi ноги, подалася навтьоки.
Стежкою з несамовитим вереском прокотилося вепряче стадо, оленi, певно,
майнули кудись в iнший бiк, Богдан i не помiтив навiть у який. Вiн ударив
жеребчика п'ятами й погнав слiдом за сво┐м оленем, не знаючи, влучив його
чи не влучив.
Стежка спускалася вниз i вниз, кривуляючи мiж. кущiв i старих берестiв;
молодий кiнь бiг iз усiх сил, але не вмiв ще обминати дерев, i Богдана раз
у раз боляче стьобало гiллям по виду. Оленя вiн уздрiв, коли вихопився з
лiсу в долину Либедi. В ши┐ рудого красеня таки стримiла коротка стрiла.
Олень здолав крутий берег i знову впiрнув у хащi.
Жеребець зрозумiв, за ким треба гнатись, й кинувся слiдом за оленем.
Та, певно, оленя щось наполохало в гущавинi, й, перш нiж Богдан заглибився
в лiс, поранена тварина вихопилася знову в рiчище. Богдан помчав услiд.
Олень тримався берега, й вiдстань мiж ним i ловчим нi збiльшувалась, нi
зменшувалась. Вiн тiльки часом зникав за поворотами й знову гнав понад
водою, легко перестрибуючи кущi та поваленi дерева, що траплялися на
дорозi.
Богдан раз по раз хвицав жеребця в слабину, й той, форкаючи, бiг з усiх
сво┐х молодих сил. Але про лук годi було й думати - стрiла однаково б не
долетiла, й княжич намагався виснажити поранену тварину. Олень на скаку
силувався видерти рогами стрiлу, яка завдавала йому пекучого болю, але
швидкостi не зменшував.
Так змагалися вони з годину, й, коли поминули городище Можiв Ловчих,
олень раптом, у три скоки, перестрибнув на протилежний берег i пiрнув у
лiс. То було просто незбагненне - тварина мов стрибала по водi, й Богдан
зопалу повернув теж до рiчки. Та кiнь довго бив ногами пiну, доки
виборсався на той берег, а за оленем уже й слiд запався.
Богдан ще з пiвгодини гнав коня понад Либiддю, сподiваючись на те, що
поранений рогань знову приб'║ться до води, та незабаром Либiдь стала
вужчати, вужчати, дiлитись надво║ й натро║, й княжич спинив жеребця, в
якого вiд довгого бiгу боки взялися милом, а ноги дрiбно тремтiли.
Повернувшись до того мiсця, де олень пiрнув у хащi, Богдан роззирнувся.
Куди мiг податися рогань зi стрiлою в ши┐? Так нi до чого й не
додумавшись, продирався густою Дiбровою, що облягала Ки┐в iз заходу.
Слiдiв нiяких не було, й княжич дав коневi волю. По якомусь часi
жеребець вивiв його на взлiсся.
Натомлений гонитвою, жеребчик форкав i сiпав зубами повiддя, Богдан
подумав, що данина вислизнула йому з рук i треба подбати бодай про явив.
Помалу по┐хав у той бiк, де за Щековою горою була Глибочиця.
Та до рiчки дiставсь лише тодi, коли сонце вихопилося над саму Ки┐вську
гору, що круглiла на полудневому всходi. Розсiдлав сiрого, пустив на велю.
Жеребець одразу потрюхикав до води й пив довго й жадiбно, лише тодi почав
пастися поблизу.
Богдан лежав пiд кущем верби. Страшенно хотiлося ┐сти, а ┐жа лишилася в
Борислава чи Вишати, й хто ┐х зна║, де вони зараз. Йому не шкода було за
роганем, що втiк. Хлопець думав про вчорашню подiю. Й мiж картинами
запеклого бойовиська, мiж обличчями диких степовикiв, яких до пуття й
розгледiти не встиг, раз по раз напливали великi синi очi та чорнi брови