"Iван Бiлик. Меч Арея (Укр.)" - читать интересную книгу автора

пальцями по дубовому гатилi.
- Роб ║си княгинi Ради?
Богдан мовчав. Дiвчина зняла з бiло┐ ши┐ гарно ковану золоту гривню й
дала йому:
- На, вiдкупишся в княгинi.
Хлопець несвiдомо взяв гривню й нiяк не мiг одвести вiч од дiви.
З лiсу, що затуляв од них Ки┐в город, вихопилося тро║ комонникiв.
Попереду охляп ┐хала княгиня Рада. Тiльки тепер Богдана мовби попустило.
Вiн кинув важезну довбешку - крива шабля, що й досi стримiла в нiй, вiд
удару дзенькнула й зламалась навпiл. Вiн стрибнув на землю й опинився в
материних обiймах.
- Мамо...
Се було перше слово, на яке Богдан спромiгся. Княгиня переляканими
очима дивилася на побо┐сько й мiцно пригортала вищого за себе, кремезного
в плечах сина, що горнувся до не┐ й плакав.
- Що то в тебе ║? - по якомусь часi спитала княгиня, показуючи на
золоту гривню.
Отрок, зиркнувши з-пiд материно┐ руки на чужу дiву, пошпурив гривню
геть, аж у Хрещатий Яр.
- Взяла-м князя за робочича, - звинувачено проказала незнайома й
приступила ближче. - Дозволь, княгине, поцiлувати твого сина.
Й, не чекаючи вiдповiдi, пiдiйшла, вiдiрвала хлопця од материних
грудей, взяла його обiруч за голову й мiцно поцiлувала в засльозенi вуста.
Богдан випручався й одвернувсь, а. дiва пояснила княгинi:
- Се дiло його рук.
Княгиня Рада, зiтхнувши, поспитала:
- Звiдкуду ║сте прийшли, княжно Ясновидо?
- З городу стольного, з Витичева.
- Я-м тебе зразу впiзнала.
- I я тебе, княгине.
- Така була твоя мати молодою. Така самiська. Ти ж зовсiм маленька
тодi...
- Я вже-м невiста, княгине, - сказала Ясновида й вiдступилася трохи
вбiк, неначе се зiзнання завдало ┐й прикрощiв.
- Чия ж ║си невiста?
Ясновида перше поправила на собi полоття, вiдвернулась убiк i
проказала:
- Тура, князя косарiв луганських.
- Джурджа... - промовила Рада. - Лугарi кажуть Джурдже на нього.
По-┐хньому так буде. Й хочеш за князя Тура?
Дiва не вiдповiла, й Рада подивилася на не┐ довгим допитливим поглядом.
Богдан уже заспоко┐вся й наставляв до ┐хньо┐ розмови вухо, скоса позираючи
на вродливу молоду княжну. Мати зiтхнула, погладила його по розпатланому
волоссi й пiдiйшла до свого коня, якого тримав за повiд челядник.
- Пiдсади ж! - невiдомо чому гримнула Рада, й челядник узяв ┐┐ за
гомiлку. Вона звiсила ноги на один бiк i силувано всмiхнулася до Ясновиди.
- Будь гостею в нашому вогнищi, княжно.
- Спаси Бiг, - вiдповiла та. - Тепер менi й так нема куди ┐хати. Маю
лиш одного оружного можа.
Вона пiшла поряд з Радиним конем. Богдан здогнав ┐х потiм. Услiд