"Iван Бiлик. Цар, якого вигодувала собака (Укр.)" - читать интересную книгу автора

цiлий свiт. Астiаг знову викликав магiв, i маг-магiштi пiсля довгих
роздумiв сказав: "Цей сон теж вiщу║ лихi днi для Мiдi┐. Син тво║┐ доньки
стане замiсть тебе царем..."
Астiаг був старий i не мав сина, якому мiг би передати свiй царський
стiл, через те злякався й привiз доньку з Персi┐. Мандана ось-ось мала
породити дитя, Астiаг приставив до не┐ пильну сторожу, невдовзi сторожа
вхопила новонароджену дитину й понесла до царя, а цар покликав свого
царедвiрця Гарпага й звелiв занапастити дитину. Але Гарпаг теж мав смалець
у головi: йому не хотiлось брати чужий грiх на душу, не хотiлося втягати й
когось iз свого дому, через те доручив це брудне дiло людинi з дому царя.
Тепер та людина, царський волопас Мiтрадат, гiрко нарiкав на царевого
родича Гарпага:
- А якби тво║му рiдному синовi ото таке?.. В тебе також народився
син-первiсток. - Неподалiк столично┐ брами чекав його старий пес, i тепер
Мiтрадат бодай мав до кого звертатися, бо дорога до дому була вельми
неблизька. - Царям та вельможам усе дозволено, - звернувся до собаки
волопас Мiтрадат, - бо хто ┐х владен спитати? Цар собi вiзьме на душу
найстрашнiший грiх, а тодi принесе в жертву двадцять одну корову - й
праведнiшого за нього не буде на цiлий свiт... Онде твоя хазяйка, - сказав
псовi Мiтрадат,- хоче породити менi дитинчатко. А що я ┐й за це подарую,
коли в мене нема║ навiть свого кутка? Хiба ж буде дитина здоровою без
подарунка? - Мiтрадат вiдчув себе тут у великiй безпецi й поставив кошик з
дитиною на траву. Зiйшов мiсяць, i стало все добре видно. Волопас побачив
те, що й сподiвавсь побачити, й кивнув до пса, закликаючи його в свiдки: -
А свого вони вбрали в золото навiть на смерть. Богам ┐хн║ золото дуже
треба?.. Оце коли б iз мене не такий страхополох, то взяв би та й зiрвав
зо три золотi бляшечки, а тодi подарував би тво┐й хазяйцi за донечку чи за
синка, кого там вона вже менi народить, - але ж я звичайний лякливий
царський раб...
Мiтрадат знову почепив кошика на лiкоть i повiв далi:
- Не крути хвостом, бо трохи згодом доведеться вити: адже Гарпаг звелiв
покинути дитинку бiля отих яруг, до яких i ти бо┐шся заходити, бо там
царство шакалiв та вовкiв. Гарпаг думав мене ошукати, - мовляв, це дитинка
котрогось його раба, - та приворiтний раб розповiв менi всю правду... Ти
добре зробив, що не схотiв заходити до мiста, в мiстах дуже бридко тхне,
сам я теж нiколи не зайшов би туди з добро┐ волi, але ж я невiльний раб,
що менi звелять, те й мушу виконувати, як ось i це...
Мiтрадат удруге поставив кошик iз немовлям на стежку. Серед темно┐
нiчно┐ пустелi його раптом охопив жах. Вiдгорнувши покривало з кошика, вiн
iз надi║ю принишк, може, злi чи добрi дайви самi забрали душу дитини,
може, тепер не доведеться занапащати себе цим смертним грiхом?.. Мiтрадат
притулився вухом до маленького личка. Дитинка ледь чутно сопла, й вiд
передчуття неминучого лиха в нього стислося серце. Навiть мiсяць затуливсь
хмаркою й зник.
Це непри║мне вiдчуття не полишало Мiтрадата всю решту дороги додому.
Вiн мешкав з дружиною бiля самих озер, за якими починалися найвищi в Мiдi┐
гори. Тут були випаси царських робочих буйволiв та волiв. Пес несподiвано
спинився й став стривожено нюшити повiтря.
- Ану вперед! - Неспокiй пса передався господаревi. - Ти чого?..
Пес почав позiхати, а цi позiхи незабаром перейшли в судомне пiдвивання