"Iван Багряний. Гуляй-поле (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Нехай неминучiсть присуд веде.'
Хай стрiлка до риски йде, -

Аж поки не стане на гранi отiй,
Що сто┐ть Страшний Суд на нiй,
Аж поки не крикне хтось в мряцi страшнiй
Жаске й невблаганне - "СТIЙ!!!"

Схитнулись тумани, як фата-моргана.
Хтось уже кличе. Десь уже манить...
Вже вiтер жалобу вiдбув, i вста║,
I хмару несе, як знамено сво║.

Вже вiтер шумитиь i полин гуде...
...Хтось там понурний, мов тiнь, iде, -
Ступа║ задумливий i мовчазний
В кере┐ сво┐й бойовiй.

I кiнь десь, засiдланий, кований вже,
Пряде одним вухом i тоскно iрже,
I оком кривавим у нiч позира...
То не тiнь - то страшна мара.

Вста║ вiд розритих могил i ру┐н,
Iде Гуляй-Поле - проходить один.
Iде мовчазний i блiдий, мов туман, -
Грiзний,

страшний отаман.

Iде отаман по ру┐нах, мов тiнь.
Ступа на уламках усiх поколiнь.
Над кратером чорним понуро ста║.
Рукою затриму║ серце сво║.
Торка║ ногою три черепи вiн -
I чорний,

i жовтий,

i бiлий один:
...Прапрадiд був,
Прадiд...

I син...


Було Гуляй-Поле, було Гуляй-Поле! -
Як буряне море, кипiло й гуло.
Були в нього дiти, гей, були соколи!
I не було сили тако┐ нiколи,