"Розшук" - читать интересную книгу автора (Дмитренко Юрій, Логвиненко Іван, Кирій Іван,...)

Повість та оповідання

Для середнього та старшого шкільного віку

Художник ВАЛЕРІЙ СЮРХА

Упорядник СЕРГІЙ ІВАНЮК

Рецензент кандидат філологічних наук ПАВЛО РУДЯКОВ

6

Як і домовились, хлопці зустрілися біля кінотеатру “Авангард” о десятій.

— А може, не підемо, Толю? — потиснувши руку товаришеві, запитав Станіслав. — Не подобається мені цей Михайло, коли б не влипнути з ним в якусь історію. То по магазинах нас водить, дівчину якусь вигадує. Сьогодні знову щось придумає. А у нас же екзамени.

— Дурниці, складемо! — махнув рукою Анатолій. — А Мишко добрячий хлопець, обіцяв мені теніску модняцьку дістати, із самих Штатів. І тобі щось організує. Та й учора пригощав нас. Незручно. Ходімо!

Станіслав неохоче пішов за Анатолієм.

На розі вулиці Пролетарської й 50-річчя Жовтня, біля кіоска “Союздрук” їх уже чекав Михайло. З невеликою імпортною сумкою через плече, в нових темно-коричневого кольору штанях, картатій, з розлогим коміром, тенісці, старанно виголений, по-іншому зачесаний, в темних окулярах. Хлопці ледве впізнали його.

— Привіт, хлоп’ята! — радо привітав він їх. — Як голови? Поправимо! А зараз у мене до вас невеличке прохання. Он, бачите, в тому будинку,— показав очима на високий сірий будинок неподалік,— великі масивні двері? То — ломбард. Знаєте, що воно таке?

Хлопці дружно кивнули головами.

— Так от, — вів далі Михайло. — Один з вас піде туди ось з цією моєю сумкою й стане в чергу. Хвилин через десять до вас підійде солідна дама, посміхнеться і скаже: “Ну, тепер іди, синок”. Ви віддаєте їй сумку, махаєте рукою: “Чао, мамо!”— й виходите сюди, до кіоска. І все.

— А як же вона упізнає когось із нас? — поцікавився Анатолій.

— По сумці, друже мій, по сумці, — пояснив Михайло. — Навіщо все це треба так зробити, я вам поясню потім. Домовились?

Анатолій і Станіслав відповіли згодою.

Далі Михайло запитав, хто ж із них піде в ломбард у чергу.

— Я, — вихопився Анатолій. — Я піду!

Станіслав пильно подивився на нього, але нічого не сказав.

— Гаразд, валяй! — підбадьорив Анатолія Михайло і передав йому сумку. — Ми будемо чекати тебе.