"Борис Антоненко-Давидович. За ширмою (уривки) (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Борис Антоненко-Давидович.

За ширмою (уривки)


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------




...Олександр Iванович одiйшов вiд трюмо й подався до друго┐ кiмнати. Ця
кiмната в ┐хнiй невеликiй квартирi правила йому за кабiнет i водночас за
спальню матерi. Власне, не спальню, а мiсце спання, бо мати заходила туди,
тiльки коли лягала спати та ще хiба коли хвороба пiдтинала ┐й кволi ноги.
Звичайно ж вона волiла тихенько сидiти в кухнi чи у дворi, аби лиш не
зрушити чогось у кiмнатах, де жили ┐┐ Сашко та невiстка.
Праворуч коло сiни стояло за ширмою ┐┐ лiжко. Це благеньке дерев'яне
лiжко-розкладачка з довгим полотняним лантухом-матрацом, у якому давно вже
перетерлась на порохню солома, було застелене залатаним у кiлькох мiсцях
простирадлом i старим домотканим укривалом. Усе це мати прихопила з
далекого Переяслава, коли остаточно зважилась пере┐хати на життя до свого,
║диного тепер, сина. Нiна Олександрiвна й досi не може без смiху дивитись
на ту нужденну неоковирну ширму iз старо┐ плахти, напнуто┐ на почорнiлi
вiд часу патички, що тiльки чудом тримались одне одного на заiржавiлих
петлях, намагаючись затулити в кiмнатi убогу материну постiль. Цей
незграбний витвiр мiстечкового партача разом з усiм материним добром не
вартий був i десято┐ частки тих грошей за перевiз через тисячi кiлометрiв
до Узбекистану, але мати, як колись дiвка - посагу, мiцно держалась того
всього. А надто то┐ чудернацько┐ ширми, яку вона по-стародавньому називала
- параван. Нiна Олександрiвна, чи то не зрозумiвши, чи то навмисне, щоб
поглузувати з неуцтва свекрухи, не раз, було, казала, смiючись: "Який там
"караван"! Це - ширма. Розумi║те, Одарко Пилипiвно, - ширма! Ма║те сина
лiкаря, а говорите, як якась колгоспниця".
На думку Нiни Олександрiвни (i з цим погоджувався й Олександр
Iванович), цю ширму давно б уже слiд викинути, бо вона сво┐м занадто
старосвiтським виглядом тiльки компромету║ ┐х, але мiсцева кустарна
промисловiсть ще не почала виробляти чогось хоч трохи пристойного, та й
Олександровi Iвановичу в глибинi душi все ж було жаль старо┐ матерi з ┐┐
дивацтвом, i ширма залишалася... Одначе, коли приходили прошенi гостi,
ширму з лiжком заздалегiдь виносили надвiр, i, поки гостi не розходились,
матерi не було де спати, бо заснути надворi не давали москiти, та й не
годилось старiй де-будь розлягатися.
Коли Олександр Iванович увiйшов до кiмнати, за ширмою було тихо.