"Борис Антоненко-Давидович. Слово матерi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Борис Антоненко-Давидович.

Слово матерi


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------


Якби ви знали, паничi...
_Тарас Шевченко_


Це оповiдання я почув вiд одного пенсiонера. Як i я, вiн зайшов
ненадовго до нашого спiльного знайомого, начальника цеху великого
ки┐вського заводу, де вони вдвох попрацювали десь близько тридцяти рокiв.
Зацiкавившись темою нащо┐ розмови, вiн затримався. Ми говорили про стиляг,
про бешкетникiв, про тих молодикiв, у яких через надмiрне захоплення
футболом голова часом вiдста║ в сво║му розвитку вiд нiг. Господиня,
подаючи нам склянки з ча║м, вставила i сво║ слово, скаржачись, що нашим
дiтям часто браку║ належно┐ пошани до батькiв, що вони не слухаються i
слово матерi вже мають за нiщо. Тут господиня скоса глянула на сво┐х
принишклих синiв, старшого Юрка i першокласника Михайлика, якi готували за
окремим столом уроки. Видимо, перед цим у не┐ була з ними крута розмова,
бо хлопцi, хоч i удавали, що ретельно читають пiдручники, проте в той же
час уважно прислухалися до розмови дорослих.
Новий гiсть довго сидiв мовчки й лиш слухав iнших, але, коли господиня
сказала про слово матерi, його очi дивно заграли, i вiн повернувся до
вiкна, за яким уже густiшав присмерк раннього осiннього вечора й журно
трiпотiло на деревах останн║ листя. Якийсь час вiн сидiв замислений, нiби
вдивляючись у невидиму iншим далечiнь, що простягалась десь за деревами й
будiвлями, потiм тихо застукотiв пучками по скатерцi i пiдпер рукою
насуплене, мов обважнiле вiд думок чоло.
- Так-так... слово матерi...- тихо промовив вiн сам до себе. Потiм
одхилився на спинку стiльця i повагом почав оповiдати.
Мiй батько був простий сiльський коваль. Вiн був малописьменний, його
шкарубка вiд молота й усякого залiза рука могла написати, та й то з
великим напруженням, тiльки сво║ iм'я i прiзвище, але друковане вiн читав
непогано. I це, мабуть, тому, що читав вiн тiльки одну книгу, яка була в
нас у хатi i яку вiн знав майже всю напам'ять. То був "Кобзар" Тараса
Шевченка. Чи батьковi не доводилось читати нiчого iншого, чи, може,
Шевченкова поезiя, тяжке життя i сама непокiрна постать бунтiвничого
Тараса справили на нього таке велике враження, але "Кобзар" був для батька
все. Вiн заступав йому i тi божественнi книжки - всякi бiблi┐ та "житiя",