"Борис Антоненко-Давидович. Слово матерi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

премудрiсть, без яко┐ не обiйтись у товариствi порядному джигуновi. Зате
як мало мiг тепер засво┐ти вiд мене мiй новий, безжурний вчитель
Анемподист!.. Я стояв уже на межi двiйок i одиниць, без опору поступившись
iншим сво┐м недавнiм становищем першого учня. Менi навiть знизили оцiнку
за поведiнку, бо я почав курити тютюн i одного разу необережно попався на
вулицi гiмназичному наглядачевi, тримаючи в зубах запалену цигарку.
За столом у Кузьмiних-Карава║вих я почав розбиратись у винах,
вiдрiзняючи якостi мадери вiд, скажiмо, токайського. Загалом менi непогано
повелося в цьому аристократичному домi; от тiльки трохи муляло iнодi те,
що я ┐м з чужого столу, користуючись чужим, а не купленим за власнi грошi.
Та я ладен був змушувати себе не зважати й на це, аби лиш бути близько
коло неможливо┐ Мерi.
А вона таки справдi була неможлива. Нiхто в домi Кузьмiних-Карава║вих,
навiть Анемподист, i гадки не мав, який гармидер вчинила в мо┐й душi Мерi.
До мене тут призвича┐лись уже, i я не справляв бiльше сенсацi┐ сво║ю
появою. Анемподист прив'язався до мене, наперед смакуючи лiтнi мисливськi
втiхи вдвох зi мною. Вiн по секрету сказав менi, що просив у батька грошi
купити й для мене рушницю i батько погодився дати, в разi Анемподист
перелiзе у восьмий клас. Калерiя Олександрiвна примирилась зi мною, як iз
черговою примхою свого ненаглядного первiстка. Сам Кузьмiн-Карава║в, хоч i
далi тримався свого зверхньо-поблажливого тону до мене, та був не вiд
того, щоб iнодi забавити себе i мо║ю фiгурою. Вiн любив пореготати, i,
певно, то для того вiн привiз сюди з свого ма║тку на Орловщинi дивака
Афоньку i допустив до поко┐в нашу сiльську дiвчину Зiну. Проте ця Зiна, що
вже дрбре наламалася в панських покоях, чула сво┐м нутром мо║ мужицьке
походження i не поспiшала, як iншим, прислужувати менi за столом. Вона
охоче обминула мене i якою-небудь доброю стравою, та за цим пильнував
Анемподист. Маленька Кiтi не звертала, на мене уваги - вона не мала ще в
родинi голосу, та й для не┐ я був старший i тому не цiкавий. Iнша рiч -
Мерi.
Вона, безперечно, догадувалась, чого я червонiю при нiй, замовкаю, стаю
як поплутаний. Це ┐┐ цiкавило i, певно, в якiйсь мiрi тiшило дiвоче
самолюбство. Менi нiколи не випадало лишатися з нею наодинцi, та я був
щасливий i з того, що бачу ┐┐ близько. Шельмiвська панна навмисне
упиналася в мене сво┐ми зеленими очима, розважаючись з того, що я млiю пiд
┐┐ поглядом, а пiймавши раптом на собi мо┐ тужнi закоханi погляди,
здивовано пiдводила брову, немовби запитуючи мене, i ледве помiтно
загадково усмiхалась.
Пiсля таких ┐┐ вправ я повертався додому як очманiлий. Мачуха, як i
ранiш, закликала мене до столу вечеряти, але мене нудило вiд ┐┐ борщiв та
каш пiсля маринадiв, салатiв, сирiв, бiфштексiв та бефiв карава║всько┐
кухнi. Про око я брався за пiдручник, але на розгорнутих сторiнках я,
замiсть лiтер i рисункiв, бачив знову Мерi. Таку загадкову, незрозумiлу i
тому, мабуть, ще бiльш знадну. Мачуха трохи побоювалась мене i нiколи не
розпитувала, де я був i чого так змiнився останнiм часом. Настя допомагала
мачусi по хазяйству, i ┐й нiколи було чiплятись до мене. Тiльки батько
став турботно, мабуть, не без впливу мачухи, приглядатись до мене, а може,
вже й до нього дiйшли чутки про мiй занепад у класi. В його очах я так
високо видерся в науку, що йому, малописьменному, нiяково було втручатися
в мо┐ учбовi справи. Проте одного вечора вiн наважився мене спитати: