"Борис Антоненко-Давидович. Kiнний miлiцiонер (Укр.)" - читать интересную книгу автора

I знову - думки, гадки, припущення, вiд яких тiльки болить голова, але
так нi до чого й не додума║шся.
Особливо напосiдають на Беймбета думки й спогади навеснi, коли й у
Букачачi почина║ пригрiвати ясне сонечко й навiть у дворi таборового
пункту крiзь затоптану багатьма ногами землю пробива║ться зелена травичка.
В такi днi Беймбет не витриму║ сво║┐ вимушено┐ самотностi й злiза║ з сво║┐
верхотури, пiдходить до колишнього колгоспного рахiвника вiдкiлясь з
Укра┐ни, Бондаренка, й сiда║ поряд нього на нарах.
Трохи помовчавши, Беймбет глибоко зiтха║ й каже:
- Ех, Бондаренку, якби ти бачив, як у нас у цю пору росте трава в
степу, а степом iде один верблюд, а за ним другий, третiй, четвертий, а
збоку бiжить маленьке верблюденя й скубе зелену травичку, - ти б плакав
великою сльозою!..
Бондаренко не глузу║ з Беймбета, не проганя║ його, як iншi, вiн тiльки
мовчки хита║ головою на знак згоди й пише далi, пiдклавши пiд папiр
диктову дощечку собi на колiна. Пише вiн у вiльний вiд роботи час скарги
в'язням i на тому трохи заробля║ грошима або продуктами з посилок. У
барацi ║ ще один чоловiк, що пише людям скарги, - це колишнiй адвокат
Гостицький, що зна║ться на законах i ма║ навiть маленьку книжечку
Кримiнального кодексу. Але хоч як переконливо пише Гостицький, доводячи,
що слiдство й суд пiдiйшли до справи обвинуваченого однобоко, не
врахували, мовляв, того й того, а до того ж ще й порушили якусь статтю
Кримiнально-процесуального кодексу, вiдповiдь на його скарги одна й та ж:
пiдстав для перегляду справи нема. Навiть самому собi, незважаючи на
неодноразовi скарги, вiн не може добитись бодай зменшення строку. Через те
Гостицький мало популярний як скаржнийк, i до нього звертаються по
допомогу або новаки в таборi, або велемудрi iнтелiгенти, яких густо
згребла останнiм часом у табори ║жовська мiтла.
Зате Бондаренко зажив серед в'язнiв велико┐ популярностi сво┐ми
скаргами, й до нього звертаються навiть iз iнших таборових пунктiв,
обiцяючи за написання скарги добру винагороду. Пише вiн без усяких
юридичних дефiнiцiй, не посилаючись нi на статтi Кримiнального кодексу, нi
на урядовi постанови, а просто: "Мене тяжко били на слiдствi, i я
наговорив на себе чортзна-що. А насправдi я не такий, а он який". Тут
Бондаренко коротко виклада║ бiографiю засудженого й наприкiнцi звичайно
пише: "I де це в радянському законi сказано, що людей можна мучити й
змушувати ┐х казати на себе неправду? Це ж не старий режим!.."
Дехто побоювався, як би такi гострi вислови не призвели до бiди й на
того, хто скаржиться, не впала з Москви ще бiльша кара, але чи
Бондаренкова немудрована писанина розчулювала когось у Верховнiй
прокуратурi та у Верховному судi, чи просто в Бондаренка була легка на
скарги рука, - не раз уже бувало, що людинi зменшували строк, а одного
разу навiть зовсiм випустили на волю в'язня, що мав за плечима аж
п'ятнадцять рокiв далеких таборiв.
От якби написав Бондаренко й Беймбетовi скаргу - може б, i його швидше
пустили в рiдний аул! Така думка не раз уже западала Беймбетозi, вiн i
сьогоднi пiдсiв до Бондаренка не тiльки для того, щоб подiлитись спогадами
про весняний казахський степ, а й з практичною метою - попросити написати
йому скаргу. Але як до цього пiдiйти? Адже за написання скарги годиться
вiддячити, але що може дати Беймбет, коли в нього нема нi грошей, нi