"Юрий Аликов, Владимир Капустян. Гiнцi Нептуна (укр) " - читать интересную книгу автора

вiн, на вiдмiну вiд собаки чи мавпи, досить швидко встановлював
причинно-наслiдковi зв'язки. Подiбна "мiркувальна дiяльнiсть" у тварин
вiдома, але виявляється вона, як стверджує наука, в елементарнiй формi. А
втiм, де закiнчується просте й починається складне?
Легко пояснити вмiння Корсара лiчити. Добре рахують також iншi тварини:
до шести - ворони, конi, до дев'яти - шимпанзе. I все ж таки Корсар був
незвичайний учень. Вiн схоплював суть завдання миттєво i потiм, навiть через
тривалий час, виконував його без найменших помилок. Навiть скептики,
побачивши цей дослiд, змушенi були визнати виняткову здатнiсть дельфiнiв до
навчання. Але в чому полягає основа такої дивовижної здатностi?
Звiсно, над усiм цим можна задумуватися, а можна, стенувши плечима,
лише констатувати факти чи й навiть закрити на них очi. Хащi непiзнаного, як
i лiсовi хащi, далеко не завжди заманливi: залiзти в них можна, а ось чи
виберешся назад? У науцi, як, до речi, i в повсякденному життi, рiзнi люди
по рiзному вирiшують проблеми, що виникають на їхньому шляху. Однi обходять
дрiмучi лiси, iншi, обмiркувавши все як слiд, а часом i стрiмголов кидаються
в невiдоме. I коли стикаються з невдачею, коли не можуть одразу, з першого ж
наступу досягти мети, тодi їхня дорога в оте незнане розтягується на довгi
мiсяцi, роки, iнодi на все життя. Тi, хто стояв осторонь, здаються i
тверезiшими i далекогляднiшими - адже це вони передбачливо поставили на
узлiссi вказiвники iз застережливими написами: "Обережно! Мiсцевiсть
непрохiдна!" Але мине час i хтось усе-таки прокладе в тих непрохiдних хащах
новий шлях, i поїдуть, покотяться по ньому вчорашнi скептики i навiть не
помiтять його, як не помiчаємо ми з вами всього звичного, звичайного,
буденного. їхати по второваному шляху легко, прокладати його - то велика i
важка праця.
- Сергiю Терентiйовичу, - раптом озвався Олег, - ви читали останнiй
номер "Науки i природи"?
- Нi. Є щось цiкаве?
- Iнтерв'ю з академiком Гаврилiним. Вiн говорить про зоопсихологiю i
критикує... Зачекайте хвилинку. - Олег дiстав з полички журнал, перегорнув
кiлька сторiнок. - Критикує "...тих, хто грунтуючись на неперевiрених наукою
фактах, схильний приписувати окремим видам тварин здатнiсть до
абстрактно-логiчного мислення". Каже, що це суперечить вченню класичної
фiзiологiї...
- Ось воно що, - мовив Черненко. - Чи не цей вiтер на перемiну
погоди? - додав, повернувшись до асистента. - Я гадаю так: науку роблять
люди, а вони можуть помилятися. Кожна теорiя, хоч би яка видатна, це лише
часточка iстини "вiд" i "до". Ну, а коли її намагаються видати за повну
iстину, вона перетворюється у звичайнiсiньку догму. - Черненко раптом змовк
i кинув погляд на годинник. - Незабаром четверта. Доведеться вам з'ясувати,
що там iз новачком, бо гаємо час.
- Добре. Я зараз, - пiдвiвся Олег i вийшов з кiмнати.
Лишившись на самотi, Черненко довго дивився в оглядове вiкно, за яким,
як i перше, в бетоннiй чашi бавився Корсар.
"Не перевiренi наукою факти... - подумки повторив Черненко слова
Гаврилiна. - Ну, а коли перед фактом тебе поставило саме життя, i не було
пiд рукою теорiй, а лише сувора необхiднiсть... Та хiба чиясь доля чи якийсь
поодинокий, хай навiть i незвичайний випадок можуть служити вагомим науковим
аргументом? Чого тiльки в життi не трапляється! Та й чи було те взагалi?