"Андрiй Дмитрук. Усмix капiтана Дарванга (Оповiдання)" - читать интересную книгу автора

Андрiй Дмитрук

УСМIХ КАПIТАНА ДАРВАНГА
Оповiдання
______________________________________________________________________

Пригоди, подорожi, фантастика - 83.
К.: Видавництво "Молодь", 1983
OCR i редакцiя Dauphin, травень 2003
______________________________________________________________________

Кхен Дарванг тримав штурвал нiжно й несхибно, мовби обхопив плечi
коханої. Зникло розкреслене на смуги i квадрати передгiр'я, за склом
- стеля хмар. Форсаж!
Пiлот звично уявив, як, умить вiдставши вiд бомбардувальника,
що рвався в небо, десь падає на землю вiдлуння страшенного реву.
Холодно тремтить руде волоття стиглого рису. А люди? Люди зайнятi
жнивами, хiба що наймолодшi глянуть угору з-пiд долонь i
засперечаються: якого типу лiтак?

...Кхен вiдчував, що наближається якийсь злам. Надто вже нервовим,
тривожним було життя в останнi три... нi, таки п'ять рокiв. Зразковий,
єдиний у своєму родi королiвський стратегiчний авiаполк нiби
пропасниця лихоманила. Тривога, мiжнароднi маневри, маневри з флотом,
бойова тривога, сигнал атомного нападу, готовнiсть номер один...
Офiцери частенько i спали в кабiнах; двох-трьох слабих вiдправили
в "палац нiрвани", або, просто кажучи, в божевiльню.
Проте в близьку грозу Кхен не вiрив. Перед нею буває тяжке
затишшя. А буднi полку нагадували агонiю...

Одного разу, за пiвгодини пiсля снiданку, репродуктори рознесли
команду загального шикування на плацу. Команда як команда - певне,
читатимуть розпорядження згори. I все-таки Кхен мiг заприсягтися,
що в чергового, майора Лiнг Право, коли вiн давав ту команду, був
якийсь глухий, розгублений голос.
Механiк, хлопчина з племенi хак, котрий ще погано знав капiтана
Дарванга, забув про спiшнiсть збору i стовбичив, дивлячись, як
маленький горiхово-смаглявий пiлот припадає щокою до неосяжного черева
бомбардувальника, молитовне шепоче щось i гладить броню.
Передчуття збулися. Полковник не ходив туди-сюди, як звичайно,
перед строєм, а говорив, точнiше, кричав, спинаючись на носки i
показуючи всiм бiлий аркуш паперу. Наче без того аркуша йому б не
повiрили. А ще полковник оглядався, як на свiдкiв, на двох бiлявих
європейцiв у цивiльному, котрi стояли скраю плацу, привалившись задами
до свого чорного "вольво".
Справдi, повiрити було нелегко. Виявляється, поки Кхен вишкрiбував
тарiлку в їдальнi, великi люди свiту пiдписали якийсь незвичний
документ. I тепер день цей, поганий, сухий i вiтряний, слiд
запам'ятати й розповiдати про нього дiтям i внукам. Як бридко скрипiла
пилюка на зубах, i вiтер шарпав руде листя на деревах за огорожею...