"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

помрете i що ви пишете заповiт для любих сво┐х дiтей.
Не бiйтесь захоплення. Бiйтесь лжi i утрировки.
Нiщо, нiякий ряд живих i ловких сцен, не затулить вiдсутностi основно┐
iде┐.
А iдея явля║ться сама, якщо в романi ║ двi живi неоднаковi, рiжнi
особи.
По аакону природи: досить дотику двох пластинок металу - холодно┐ i
гарячо┐, щоб уже потекла електрика.
26/ХI/ [19]54
ДО ПИТАНЬ ФОРМИ
Зробити у фiльмi один-два великих епiзоди, цiлком побудованих на
стрiмкому руховi. Беэ жодного слова. На якiйсь однiй стрiмкiй нотi.
Один з цих епiзодiв - звичайно, наступ моря, розлив чарiвний, веселий,
величний. Вiд Ки║ва до Каховки. Се незвичайна весна.
Другий, можливо, епiзод Сiрка. Се лiт запорозько┐ кiнноти в степах. Се
битва, погонi, угон людей, худоби. I анову битви. I знову рух у степу.
I потiм уже слово кошового.
ПРОСТIР
Лiтаки, радiотелефонування.
Треба зробити так, щоб у картинi не було тiсно. I щоб вона була не
рвана, не фрагментарна. Треба дiю, що вiдбува║ться на великому просторi
будiвництва, правильно розташувати i об'║днати на загальному тлi.
Один з персонажiв - молодий хлопець. Очi талановитi, широко розкритi в
життя. Всьому диву║ться радо. Одкривав сам у собi щоразу все новi й новi
таланти.
- У мене, дядьку, учора ввечерi одкрився новий талант.
Писанка. Дивуючись, ставить найнеможливiшi несподiванi запитання, на
зразок:
- Нащо оцi верби?
- Чого так стало некрасиво?
Вiн щасливий. Все, чого хоче, здiйсню║ться. Бажаю - те-то (спогади в
Щорсi). Дiалог про красоту i соцiалiзм. Не хочу я верб.
СКОРИСТАТИСЯ НЕОДМIННО
//Н.Н. знав, що вiн нiколи не любив людей. Зовсiм яв любив нi народу,
тобто нi робiтникiв, нi селян, нi буржуазi┐.
Це презирство до всього на свiтi рятувало його, як йому вдавалось, вiд
усвiдомлення власно┐ нiкчемностi i пустоти, було ║диним вiдкритим девiзом
його життя. Вiйна, мир, - чи не все одно? "Важливо бути на хвилi", - ось
який це був письменник Яковець-Яковченко.
У нього нема║ друзiв.
- Не треба менi друзiв. Досить з мене дружби народiв.
Коротше кажучи, вiн хам.//
- Я людина. Менi властиве все людське. Не можу я складатися з самих
молекул ентузiазму.
Я мушу ┐сти, пити. I щоб на мене дощ не йшов у хатi.
I хочу я не бути похожим зовнi на страхiття...
Я не хочу сво┐м зовнiшнiм видом принижувати мою прекрасну Радянську
державу.
- к керiвники, ║ й письменники, що з-за високих iдей не бачать людей.
- Коли це так, вiн просто ┐х не бачить, без всяких iдей. Нiкого, крiм