"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора 1955 рiк
ТЛО 5/1 [19]55 Для всього фiльму пам'ятати: тло нiколи не повинно бути порожнiм. На другому, третьому i навiть на четвертому планi завжди повинно вiдбуватись щось побутове, гранично правдиве. Тодi образи будуть плавати в живому середовищi, а не в безповiтряному вибiрковому просторi. Iнодi те, що вiдбува║ться на тлi, може виходити на перший план. Се деталi крупноплановi, почерпнутi з середовища. Вони короткi, йдуть пiд фонограму головно┐ дi┐. Примiтка. Дiти, що грають бiля президi┐, жiнки з дiтьми на руках, яким геро┐ дають дорогу, i т. д. З година ночi, субота 12 листопада (1955) //Писати тiльки правду. Не зраджувати ┐┐ нi за яких обставин. Пам'ятати про час, про народ, про сво┐ лiта. Пiднести ┐┐ високо i нести бiля самого серця. Катерину i Голика трактувати однаково, без подiлу на позитивних i негативних. Не боятися нiяких пристрастей, нiяких узагальнень. Боятися тiльки брехнi i утрировки. Думай неухильно тiльки про велике. Пiдпсси природу до самого себе, i хай всесвiт буде вiдображенням тво║┐ душi. Борись во iм'я честi. Якщо доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу, i усмiхайся. - Щастя, щастя... Обiйдемось i так. к речi важливiшi, нiж щастя. - Якi? Повиннiсть. Обов'язок.// ПЕЧАЛЬ //Гпiв може бути дуже сильним. Але печаль не доводить до вiдчаю, iстерi┐. Це загалом не драма. Це життя наше. А життя прекрасне. I люди, що творять його, загалом прекраснi. Сцени печалi повиннi бути легкими, як бiлi хмарки. Нерозтрачена нiжнiсть повинна бути знайдена i виражена, фiлософiчна мудрiсть i щедрiсть народу - творця, во┐на, художника. Звiдси: сцена жалю з приводу затоплення, прощання з хатою, або коли рубають грушу, прощання з синами i т. д. i навiть розлуки в драматичному романi, якщо треба, - хай будуть... хай зворушують i викликають навiть усмiшку, але не страх i страждання. В усьому повинне бути житт║утвердження, душевна краса народу.// 30/ХII 1955 КРАВЧИНА IIМи ж були з тобою хто? Найзвичайнiшi люде. - Ну, а тепер? Ми хто? - Як хто? Тепер ми незвичайнi люде. Я подивився сьогоднi на будiвництво, послухав, що говорять, - це зовсiм iнший свiт. Саме незвичайний. До сього дня я, признаюсь тобi, ось навiть вiйну пройшов. Три ордени не добрав - не розумiю життя - сьогоднi зрозумiв.// 1956 рiк (1956) к щось глибоке в цьому твореннi моря, щось схоже на iсторичну долю |
|
|