"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

1955 рiк
ТЛО
5/1 [19]55
Для всього фiльму пам'ятати: тло нiколи не повинно бути порожнiм. На
другому, третьому i навiть на четвертому планi завжди повинно вiдбуватись
щось побутове, гранично правдиве.
Тодi образи будуть плавати в живому середовищi, а не в безповiтряному
вибiрковому просторi.
Iнодi те, що вiдбува║ться на тлi, може виходити на перший план. Се
деталi крупноплановi, почерпнутi з середовища. Вони короткi, йдуть пiд
фонограму головно┐ дi┐.
Примiтка. Дiти, що грають бiля президi┐, жiнки з дiтьми на руках, яким
геро┐ дають дорогу, i т. д.
З година ночi, субота 12 листопада (1955)
//Писати тiльки правду. Не зраджувати ┐┐ нi за яких обставин. Пам'ятати
про час, про народ, про сво┐ лiта.
Пiднести ┐┐ високо i нести бiля самого серця.
Катерину i Голика трактувати однаково, без подiлу на позитивних i
негативних. Не боятися нiяких пристрастей, нiяких узагальнень.
Боятися тiльки брехнi i утрировки.
Думай неухильно тiльки про велике. Пiдпсси природу до самого себе, i
хай всесвiт буде вiдображенням тво║┐ душi. Борись во iм'я честi. Якщо
доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу,
i усмiхайся.
- Щастя, щастя... Обiйдемось i так. к речi важливiшi, нiж щастя.
- Якi?
- Якi? Повиннiсть. Обов'язок.//
ПЕЧАЛЬ
//Гпiв може бути дуже сильним. Але печаль не доводить до вiдчаю,
iстерi┐. Це загалом не драма. Це життя наше. А життя прекрасне. I люди, що
творять його, загалом прекраснi.
Сцени печалi повиннi бути легкими, як бiлi хмарки. Нерозтрачена
нiжнiсть повинна бути знайдена i виражена, фiлософiчна мудрiсть i щедрiсть
народу - творця, во┐на, художника.
Звiдси: сцена жалю з приводу затоплення, прощання з хатою, або коли
рубають грушу, прощання з синами i т. д. i навiть розлуки в драматичному
романi, якщо треба, - хай будуть... хай зворушують i викликають навiть
усмiшку, але не страх i страждання. В усьому повинне бути
житт║утвердження, душевна краса народу.//
30/ХII 1955
КРАВЧИНА
IIМи ж були з тобою хто? Найзвичайнiшi люде.
- Ну, а тепер? Ми хто?
- Як хто? Тепер ми незвичайнi люде. Я подивився сьогоднi на
будiвництво, послухав, що говорять, - це зовсiм iнший свiт. Саме
незвичайний. До сього дня я, признаюсь тобi, ось навiть вiйну пройшов. Три
ордени не добрав - не розумiю життя - сьогоднi зрозумiв.//
1956 рiк
(1956)
к щось глибоке в цьому твореннi моря, щось схоже на iсторичну долю