"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Червень [19]45
Розмова батька чи дiда з синами офiцерами-льотчиками далечезних рейдiв,
що повернулися з вiйни.
- Розкажiть же, де ви були?
- Були скрiзь. Лiтали над усi║ю землею.
- Над чи║ю?
- Над усi║ю. Над цiлою планетою.
- А, планета. Знаю. I комету бачив. Гуркотiла колись, з великим
хвостом. Вiщувала турецьку вiйну.
- Кидали бомби на землю. (Планету).
- Тьху.
- Нищили ворогiв на всьому свiтi.
- Ну, який же вiн, свiт?
- Малий. Маленький, тату.
- Маленький, кажете? Як жалько менi вас.
- Така нудьга.
- Ранiше й свiт великий був. Такий великий. Було ┐деш до Кременчука, а
там же ще степи на Бессарабiю. Великий був свiт. Повний та║мниць. I повний
краси. Ви┐деш було в степ, а степ широкий!.. i т. д. (широокий).
- А де загинув Владимир?
- В Мадрiдi.
- Там десь за Одесою.
Червень Дитинство диву║ться. Молодiсть обурю║ться. Тiльки лiта дають
нам мирну рiвновагу i байдужiсть.
- Найбiльший скарб всього людства ║ сама людина. Хiба не так?
- Чому ж людське суспiльство трима║ться на жорстокостi? На злi i
насильствi?
- Народились новi умови iснування. Вони так же неухильно примусять
народи до загального миру, як ранiше примушували до обов'язково┐ вiйни.
Правда!
Се зовсiм, проте, не визначатиме, що люде стануть кращими. Нi.
Сьогоднi ми не належим уже собi. Ми належим вiйнi, яка змiнить свiт. Ми
належим майбутньому, бредучи по колiна в кровi, окрашенi минулим, якому
також ми належим.

4/VII [19]45
Я кiнорежисер. За все сво║ творче життя я по бачив нi одно┐ сво║┐
картини в хорошому кiнотеатрi на хорошому справжньому екранi, видрукувано┐
на хорошiй плiвцi квалiфiкованими лаборантами.
Кiнотеатри жалюгiднi, екрани подiбнi до поштових марок, маленькi, як
правило, скрiзь, i нiкому в голову не приходить, що екрани можут бути
великими i враження од картини зовсiм iншим - величним i прекрасним. Звук
аморальний i аморальна обробка плiвки, брудно┐, з миготiнням "брильянтiв",
засвiчено┐ i вбого┐. На мене находив завжди гнiтючий сум при однiй лише
думцi про перегляд картини. Вона скрiзь i завжди була гiршою, нiж я уявляв
┐┐ i творив. I се було одним з нещасть мого життя. Я був мученик в
результатах сво║┐ творчостi. Я нi разу не мав- насолоди, навiть спокою од
споглядання результатiв сво║┐ безмiрно тяжко┐ i складно┐ працi. I чим
далi, тим все бiльш переконуюсь я, що 20 рокiв кращого свого життя
потратив я марно. Що б я мiг створити!