"Олександр Довженко. Земля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Олександр Довженко.

Земля


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



Сценарiю "Земля" фактично вже нема. Вiн зник у полум'┐ Велико┐
Вiтчизняно┐ вiйни разом з усiм архiвом автора. Те, що тут написане, ║ лише
авторський спогад про сценарiй i фiльм, що ним був створений давно колись,
в тридцятiм ще роцi, напередоднi становлення колгоспного ладу в нашiй
соцiалiстичнiй Вiтчизнi._
Автор


I

Не знаю, справдi так воно було, чи то менi приснилось, чи, може, сни
переплелись iз спогадами i спогадами про спогади, - вже не пригадую.
Пам'ятаю тiльки, що дiд був дуже старий i що скидався вiн на образ одного
з богiв, якi охороняли й прикрашали нашу стару хату.
I куди, було, в садку не глянеш - десь помiж яблунь, груш, кущiв
порiчок й агрусу неодмiнно бiлiла i його ясна борода.
I ще пам'ятаю: був гарний лiтнiй день, i все навколишн║ здавалось
прекрасним: сад, город, соняшники, й мак, i ниви за городом. А в саду,
якраз коло погребнi, пiд яблунею, серед яблук i груш, на бiлому
стародавньому ряднi, в бiлiй сорочцi, весь бiлий i прозорий вiд старостi й
доброти, лежав мiй дiд Семен, колишнiй чумак.
Рокiв йому було сто чи, може, трохи й менше, але при║мно чомусь думати,
що саме сто, бо се було давно й красиво. I лежав вiн, немовби на картинi,
- теж красиво. Здавалось, вiн якось трохи нiби сяяв, а коли й не сяяв, то
так видавалось, бо вiн посмiхався, i була ще недiля i якесь-то свято.
Коло дiда, на старому яблуневому пнi, сидiв його давнiй товариш i
побратим Григорiй, теж дуже старий, але через вiдсутнiсть бороди
позбавлений божественних рис чоловiк. Бороди Григорiй не носив, зате мав
грiзнi прокуренi вуса, що робили його схожим на якогось стародавнього
во┐на. Колись, дуже давно, розповiдав нам дiд, Григорiй був найдужчим
парубком на всю губернiю. Нiде по степах вiд Чернiгова й Конотопа до
Ставрополя, Бердянська i Ясс, та й до само┐ навiть Москви, - мiстами,
помiж якими розвозили вони на волах сiль i спирт щось рокiв сорок, нiде нi
разу не стрiчали такого чоловiка. Був вiн не дуже балакучий i якийсь нiби