Науково-фантастичні оповідання

Для середнього та старшого шкільного віку

Переклад з англійської Дмитра Грицюка

Малюнки Радни Сахалтуєва

Передмова Олексія Кутинського

Перекладено за виданням:

Isaac Asimov. I, robot. Fawcett Crest,

New York, 1977.

Сборник научно-фантастических рассказов прогрессивного американского писателя, в которых пропагандируются идеи мира и прогресса, дружбы и сотрудничества между людьми.

ФАНТАСТИКА І МАЙБУТНЄ

Як би далеко ми не сягали у минуле людства — всюди зустрічаємо згадки про штучно створених істот, попередників роботів. Вони є і в найдавніших легендах землян — легендах про Атлантиду, вони і в найглибших розвідках історичної науки. Легенди містять розповіді про штучних птахолюдей, яких володарі атлантів нібито використовували як свою сторожу і охорону. Історична ж наука подає відомості про конструювання звіроподібних і людиноподібних автоматів задовго до нашої ери. Як свідчить історія, автомати, що імітували функції живих істот, створювали такі вчені, як Архіт Терентський, Дмитро Фалерський, Птоломей Філадельф, а за нашої ери Альберт Великий, Леонардо да Вінчі, І. П. Кулібін та багато інших вчених і винахідників. У XVIII ст. людиноподібних автоматів стали називати “андроїдами” за іменем швейцарського винахідника Анрі Дро, що сконструював багато дивовижних ляльок-автоматів — писаря, музикантку, рисувальника тощо.

До XX століття проблема андроїдів стояла далеко обіч головного напряму поступу людства і ніяк не торкалася його життєво важливих інтересів. Зовсім іншого звучання набрала вона в умовах науково-технічного прогресу, коли перспектива масового виробництва людиноподібних автоматів і розширення їх ролі в житті людського суспільства стала реальною.

Можливі наслідки масового вторгнення андроїдів у розвиток людства вперше спрогнозував талановитий чеський письменник Карел Чапек у своїй фантастичній п’єсі “R. U. R.”. У п’єсі, прем’єра якої відбулась на початку 1921 року в Празі, Карел Чапек не лише вводить новий термін “робот”, але й визначає основні проблеми, що мають виникнути при зіткненні з людьми автоматів, наділених штучним інтелектом. Відтоді проблема андроїдів — роботів — потрапляє в центр уваги письменників-фантастів. Така коротка історія роботів. А тепер про автора книжки “Я, робот”.

Батьки Азімова вивезли його з Росії до Сполучених Штатів, коли хлопчикові було три роки, отже, до школи він почав ходити вже у Нью-Йорку. Айзек був старанним учнем і слухняним сином, і коли 1929 року йому до рук якось потрапив новий і незвичний журнал, запитав батька, чи можна йому це читати. То був один з випусків першого в світі періодичного видання творів наукової фантастики, яке 1926 року заснував американський письменник-фантаст Х’юго Гернсбек. Батько Айзека, власник крамнички, в якій доводилось стояти за прилавком і малому Азімову, погортав ілюстрований журнал і сказав, що можна.

Журналові Х’юго Гернсбека, що звався “Емейзінг сторіз”, судилося зіграти в житті Азімова одну з вирішальних ролей. Айзек стає не лише захопленим читачем цього журналу, але й його учасником. Вже через три роки він сам починає писати науково-фантастичні оповідання. Хоча перше з них “Космічна спіраль” не було опубліковане, але це не зупинило хлопця. Захоплення фантастикою не заважало йому добре вчитись, і, ставши студентом, він продовжує пробувати свої сили на літературній ниві. І не без успіху. 1939 року “Емейзінг сторіз” опублікував науково-фантастичну повість Азімова “Покинуті на Весті”, а 1941 року журнал “Естаундінг сторіз” — оповідання “Калістянська загроза”, написане ще раніше, ніж “Покинуті на Весті”. В тому ж таки році Азімов здобуває звання магістра хімії і загальне визнання свого літературного таланту, що було пов’язане з публікацією його оповідання “Прихід ночі”. Починається успішна діяльність Азімова як вченого і як письменника. Його запрошують читати лекції до Колумбійського, а з 1949 року і до Гарвардського університету. Він веде дослідження з біохімії, працює також в галузі математики і міфології, здобуває звання доктора наук, а згодом і професора, стає визначним, авторитетним ученим. Водночас неабиякі літературні здібності забезпечують йому найвищу нагороду в галузі фантастики — премію Х’юго, засновану на честь фундатора і редактора журналу “Емейзінг сторіз”, і вводять його в першу п’ятірку американських фантастів. Однак подвійне навантаження і роздвоєння між наукою та фантастикою стає обтяжливим, і 1958 року Айзек Азімов залишає як університет, так і фантастику, присвятивши себе в основному популяризації наукових знань. Лише зрідка він дозволяє собі читати лекції в університеті чи писати художні твори (1969 року він опублікував два оповідання, а 1972 року новий роман).

Авторський здобуток Азімова перевищує сотню книжок. Це переважно науково-фантастичні романи, повісті і новели, а також праці з біохімії, математики, міфології та астрофізики. Свою роботу в журналі наукової фантастики Азімов присвятив детальному розкриттю кількох чітко окреслених тем: розселенню землян у космосі, оволодінню четвертим виміром Всесвіту — часом, етичним проблемам використання роботів у людському суспільстві тощо. Кожна тема старанно осмислена в Азімова, пов’язані з нею проблеми детально проаналізовані, результати аналізу зведені в певні концепції, що доводяться до читача в тематичних циклах оповідань, повістей і романів.

У пропонованому збірнику подається вісім новел з циклу роботизації, написаних в різний час, але поєднаних спільними героями і єдиною концепцією розвитку етичних стосунків між роботами та людьми. Свою світлу любов до фантастики і віру в кінцеву перемогу добра і справедливості Айзек Азімов проніс від дитинства та юнацтва крізь усе життя, не зраджуючи їх ніколи. Добре знання і відчуття законів пригодницького жанру дозволяє письменникові будувати динамічні ситуації, утримувати зацікавленість читача, уникати схематичності образів. Усі герої творів Азімова, як позитивні, так і негативні, як люди, так і роботи, наділені зворушливими рисами живих мислячих істот, що забезпечує їм симпатії та співчуття читача.

Збірка новел “Я, робот” вперше була опублікована 1950 року і принесла Азімову світову славу. В ній розповідається вигадана історія розвитку науки робототехніки. Три основні закони цієї науки, які сформулював письменник у своїх науково-фантастичних творах, нині вийшли за межі фантастики і покладені в основу теорії програмування і масового застосування роботів на виробництві. Однак вихід ідей Азімова у промислову практику аж ніяк не знижує художньої вартості його творів. Навіть сухі на перший погляд закони робототехніки набирають тут життєвої конкретності і сприймаються як пряме звернення до людської совісті, до розуму й серця. Не випадково фантаст досить часто описує ситуації, в яких робот, що дотримується цих трьох законів, виявляється вищим і кращим від людини, яка їх порушує, а деякі оповідання, як, наприклад, оповідання “Доказ”, повністю присвячує розкриттю підтексту цих законів.

Дія оповідання “Доказ” розгортається в місті, охопленому передвиборною боротьбою. Свої кандидатури на посаду мера виставили двоє: політик-інтриган Френсіз Квінн і прокурор Байєрлі. Квінн звинувачує Байєрлі в тому, що той не людина, а робот, і намагається це довести. Прибувають експерти — роботопсихолог Сьюзен Келвін і Ланнінг — представники фірми “Ю. С. Роботс”. Квінн цькує Байєрлі, але мером все ж обирають останнього. Келвін розгадала секрет Байєрлі, — він справді є роботом. Однак роботопсихолог вирішує зберігати це в таємниці й надалі, оскільки робот виявився значно поряднішим від людини.

В основі кожної з восьми новел, як і новели “Доказ”, лежить той чи інший психологічно-етичний конфлікт. В напружених ситуаціях діють роботи і звичайні люди з різними характерами, поглядами, думками. Зовні люди й роботи однакові, але поведінка роботів відрізняється від людської неухильним дотриманням трьох законів, що й допомагає в разі потреби відрізняти їх від людей. В новелі “Роббі” йдеться про дружбу робота й дитини; в новелах “Логіка”, “Спіймати кролика”, “Брехун”, “Загубився робот”, “Зачароване коло” та “Втеча” розглянуто екстремальні ситуації, які можуть виникати в силу специфіки програмування роботів. Від новели до новели роботи Азімова стають дедалі досконалішими і поступово перебирають на себе щораз більше людських обов’язків. Зрештою, окремі з них досягають влади над людьми, яку здійснюють в інтересах людей.

Ми не можемо погодитись з песимістичним підтекстом Азімова про доцільність передачі керівної ролі роботам, яку фантаст базує на тому, що роботи, здійснюючи абсолютний контроль і управління економікою, здатні, мовляв, стати між людством і його самознищенням (новела “Доказ” та інші). З усією очевидністю песимізм Азімова навіяний загрозливим конфліктом суперечностей капіталістичного ладу, його ідеологічною безперспективністю та цинічним обличчям мілітаризму, про що свідчать і самі твори американського фантаста (наприклад, новела “Спіймати кролика”).

Разом з тим ми не можемо не захоплюватись прозорливою уявою Азімова, яка створила цілу мережу карколомних пригод людей і роботів у не такому вже й далекому майбутньому, пригод, що можуть стати реальністю вже завтрашнього дня. Ми не можемо не захоплюватись його змістовними і ясними творами, що чарують нас, пробуджуючи найкращі почуття, отже, роблячи кращими й нас самих. Азімов, безумовно, — справжній майстер фантастики… А чи складно стати таким майстром? Чи складно взагалі писати літературні твори? На це запитання англійський драматург Бернард Шоу якось дав таку відповідь:

— Немає нічого простішого. Сідаєте за стіл, берете чистий папір, перо і пишете все, що спаде на думку! Складність лише в тому, — додав драматург, — щоб на думку спадало щось путнє.

Ця дотепна відповідь Шоу гарно пояснює, чому так багато людей береться за перо і так мало з них стає авторами повноцінних, справді художніх творів. Саме до цих небагатьох і належить автор пропонованої збірки. Щоб “на думку спадало щось путнє”, Айзеку Азімову довелось пройти чималий шлях навчання, пошуків і роздумів, невтомного пізнавання і осмислення закономірностей світобудови і людської еволюції. Тільки завдяки цьому йому вдалося створити яскраву картину завтрашнього дня, сповненого чудес і дивини, — автоматів у людській подобі, що здатні розвиватися. Ця картина настільки правдива, що новели сприймаються як документальні твори, а роботи як реально існуючі. І цілком природно в устах роботів — героїв оповідань інших авторів-фантастів — звучать слова: “Клянусь святим Карелом! Клянусь святим Айзеком!”. Для них, роботів, ці два письменники справді є святими — творцями і законодавцями.

Олексій Кутинський,

кандидат філософських наук

ТРИ ЗАКОНИ РОБОТОТЕХНІКИ

1. Робот не може нашкодити людині або через свою бездіяльність допустити, щоб людині було завдано шкоди.

2. Робот мусить підкорятися наказам людини, коли ці накази не суперечать Першому закону.

3. Робот повинен дбати про свою безпеку доти, поки це не суперечить Першому і Другому законам.

“Посібник з робототехніки”,

56-те видання, 2058 рік