"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

якоюсь та║мною, недослiдимою силою голос той збентежив у нiм якiсь
страшнi, давно забутi вражiння, якусь бурю, котро┐ слiди ще не загладились
в його серцi. Але що се такого, i як воно взялося, i як було зв'язане з
тим диким, болiсним викриком удареного вуглярчука, сього не мiг Герман
собi вияснити.
Леон мiж гим взяв його попiд руки i повiв в сад, пiд тiнистi дерева, на
пахучу високу траву. Холоднавий, свiжий воздух живо вспоко┐в Германа, i
Леон зачав йому знов говорити про сво┐ бажання i надi┐:
- Ах, як горячо я вiддавна ждав такого дня, як нинiшнiй! Як я бажав,
щоб вiд нього починалася нова, спокiйна, щаслива доба мого життя! Щоб в
нiм на всi боки понав'язувались для мене щасливi вузли! I ось прийшов той
день, надi┐ мо┐ збулися, вузли нав'язанi, крiм одного i найважнiшого...
Ах, а ви, дорогий сусiдо i приятелю, ви зробили б мене найщасливiшим
чоловiком у свiтi, якби помогли менi нав'язати той послiднiй,
найважливiший вузол!..
- Я? - спитав здивований Герман, - Який же то вузол?
- Що ту довго говорити, - сказав Леон i взяв Германа за обi руки, - мо║
найглубше, сердечне бажання, щоб нашi дiти, моя Фаннi i ваш Готлiб, були
пара!
Герман мовчав. Думка ся не була для нього несподiванкою, але все-таки
його се троха дивно дiткнуло, що вiд Леона першого почув ее предложения.
- Що ж ви, приста║те? - спитав Леон.
- Гм, не знаю, як би то... - сказав нерiшучо Герман.
- Ви вагу║тесь? Не вагуйтесь, дорогий сусiдо! Хiба ж не видите тих
користей, якi з такого сполучення сплинуть на нас? Вiзьмiть лиш то: ми
оба, двi першi, смiю сказати, сили бориславськi, ' ми оба разом,
спорiдненi, зв'язанi докупи, - хто тодi опреся нам? Всi пiдуть за нашою
волею, а хто не схоче, той за одним нашим замахом упаде в порох!
Подумайте: ми тодi пани цiлого нафтового торгу, ми визначу║м цiни,
закупу║м околичнi села, лiси, каменоломи та копальнi┐ Цiла околиця в наших
руках. Не тiлько торговi i промисловi, але i полiтичнi дiла околицi в
наших руках. Всi вибори йдуть, як ми хочемо, посли i репрезентанти
говорять, що ми кажемо, боронять наших iнтересiв, пани i графи дбають о
нашу ласку!.. Чи ви понимаете? Ми сила, i доки держатись будемо разом,
доти нiхто против нас не всто┐ть! - I, розогнений власними словами, Леон
кинувся обiймати Германа.
- Приста║те, дорогий приятелю, брате? - скрикнув Леон.
- Пристаю, - сказав Герман, - тiлько не знаю, як моя жiнка.
- Що, ваша чесна i розумна жiнка мала б не хотiти щастя для свого сина
i для мо║┐ дитини? Нi, то не може бути! Ходiм, ходiм до не┐. Я нинi ще
мушу залагодити се важне дiло, i, скоро розiйдуться гостi, пiдем оба,
представимо, поговоримо...
- Вона дуже любить свого сина, то правда. Але менi здався, що й вона
кращо┐ партi┐ для нього не найде вiд вашо┐ Фаннi, - сказав Герман.
- Ах, дорогий приятелю! - скрикнув урадуваний Леон. - Що за щастя для
мене нинiшнього дня! Боже, що за щастя! Пiдем, пiдем!
II
Рука об руку йшли два приятелi Бориславським трактом до Германового
помешкання. Говорив бiльше jIeoH. Вiн був чоловiк дуже вразливий i живо
переймався всякою думкою. НевтомимсГрозточував вiн перед Германом щораз