"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

новi картини ┐х будущо┐ величi й сили. Все з його уст iшло, мов медом
посолоджене, всi трудностi так i щезали, мов снiг вiд сонця. Практичний i
холодний, Герман зразу не дуже подавався на тi золотi гори, але чим далi,
тим бiльше Леон потягав i його за собою, i в його недовiрливiй головi
звiльна зачало також ворушитись питання: "А що ж, хiба ж се не може
бути?.."
З сво┐м сином Готлiбом вiн здавна мав тiлько гризоти та клопотiв, що
навiть нiколи не прийшло йому на думку ждати з нього чого-небудь путнього
на будуще, не то вже будувати такi високолетнi плани. От i недавно купець,
у котрого Готлiб вiд двох лiт був на практицi, писав до нього, може, Сотий
раз, що Готлiб зле справу║ться, дiла не пильну║, грошi, присланi з дому,
розкида║, мов безумний, над другими суб'║ктами збитку║ться i бог зна яких
дурниць не виробля║. "З жалем признати мушу, - писав далi купець, - що
його дволiтнiй побит в мо┐м закладi не принiс для нього майже нiяко┐
користi. Його знання в купецтвi тепер таке саме, як було й спочатку..."
Все те мимоволi насувалось Германовi на думку тепер, коли Леон такими
заманчивими красками малював йому будучнiсть ┐х "домiв" за полученням
Готлiба з Фаннi. "Ще доки я жию, - думав Герман, - то, може, воно буде
якось iти, але вiдтак?" Щоб Готлiб змiнився, поправився, на те треба хiба
якого чуда, котрого Герман не надiявся. Але все-таки вiн слухав Леоновi
бесiди, звiльна пiддавався ┐┐ чаруючому впливовi, немов на легкiм човнi
пускався на тихе, лагiдно-хвилююче, вечiрнiм блиском озолочене море, i
йому робилось якось так легко, любо, немов i справдi вже сповнюються його
найсмiлiшi надi┐. "А що ж, хiба ж се не може бути?" - думалось йому, i на
нього находила якась певнiсть, немов усе те не тiльки може бути, але й
справдi буде, мусить бути.
За той час оба приятелi вiд ринку зiйшли вже долiв, на мiсток, вiдки
улиця почала знов пiдiйматися догори, помiж двома рядами високих ясенiв,
поки не урвалася наверху, де блискучий позолочений хрест меркотiв до
сонця. Тут же за мостом направо починався обширний сад, обмурований
високим муром. Далi мур кiнчився, замiсть нього йшли штахети з дубових лат
в мурованих стовпах з блискучими чорними наголовниками з поливано┐ глини.
За тими штахетами був уже не сад, але огородець цвiтовий, досить
запущений, окружаючий старосвiтський, безповерховий, а зато широко
розложений дiм пiд гонтами. Вiд улицi вела до нього широка в'┐здова брама
i побiч невеличка хвiрточка для пiшоходiв. То була Германова осела Тут вiн
жив вiд кiлькох лiт, хоть мав ще i;iлька домiв по iнших частях мiста i три
каменипi в ринку. Всi тi будинки вiн випускав у наем, а сам не мав охоти
рушатись iз сього старосвiтського вигiдного гнiзда. Дiм сей разом з
великим садом, огородом, подвiр'ям, стайнями i всякими знадобами вiн
закупив вiд вдови по однiм польськiм пану з великого роду. Пан той давнiше
мав великi ма║тки, кiлька сiл околичних. Але найбiльша часть того ма║тку
пiшла на пiдпирання нещасливо┐ революцi┐ в 1831 р.; що лишилося опiсля,
було потрачено в довголiтнiх процесах о якесь наслiдство, так що по
скасуваннi панщини давнiй дiдич очутився немов на льоду i не мiг назвати
сво┐м нiчого, крiм сього одного дому з садом та парою коней. Тут вiн i
дожив свого вiку в затишшi, а по його смертi жiнка спродала й сей
послiднiй шматок давньо┐ величi i забралася з тих сторiн. Замiсть старого
польського дiдича настав новий пан в тих мурах - Герман. Вiн тодi iно що
почав поростати в пiр'я; закуп того дому був перший крок до його пiзнiшого