"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Iван Франко.

Лiтературно-критичнi статтi


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



ЛIТЕРАТУРА, пп ЗАВДАННЯ I НАЙВАЖНIШI ЦIХИ

("Правда", часть лiтературно-наукова. Книжка друга. "Сьогочасне
лiтературне прямування")

Тямлю ще дуже добре тотi блаженнi часи, коли бувало зiйдеться нас
кiлькох гарячих патрiотiв-iдеалiстiв i почнемо широку бесiду про
лiтературу, ┐┐ високi завдання i напрями, високi iдеали, котрi вона ма║
вказувати чоловiковi, про досконалiсть артистично┐ форми i про вплив, який
ма║ лiтература на саму "передову" часть суспiльностi. Ми балакали голосно
i гаряче, спорили про питання побiчнi та дальшi, але на головне зо всiм
годилися, iменно на те, що вплив той огромний i благотворний, що iдеали
тотi високi i завдання також високi. Правда, говорячи про такi високi
матерi┐, ми, крiм Шевченка, не здибали нiкого, кого б могли узяти за
примiр (та й Шевченко - кожний чув у сво┐й совiстi - якось не пiдходив
сюди, якось не "пасував", мов гранчасте до круглого),- i для того звичайно
ставили за примiр писателiв чужих - Гомера, Данте, Шекспiра, Гете,т. ║.
таких писателiв, про котрих знали, що вони "великi", "генi┐", але не знали
докладно, в чiм лежить ┐х великiсть, в чiм проявився ┐х генiй.
Пiдпираючися тими великими iменами, мов щудлами*, ми плели несосвiтенну
тарабарщину про лiтературу (так я думаю нинi про тi бесiди),- установляли
i валили "вiчнi, незмiннi естетичнi правила",- а котрий гарячiший, то
спiшив i на примiрах власно┐ композицi┐ доказувати правду i незмiннiсть
свiжоухвалених регул. Ах, се були часи свято┐ благонамiреностi та
патрiотичних поривiв, часи молодi, коли все блискуче було золото, все
римоване - поезiя, все надуте - велич i повага. То що ж,- блаженнi тi часи
минули, пропали! Погляди змiнилися, незмiннi i вiчнi закони естетики
розслизлися, мов снiг на сонцi, лiтература вказалася мо║му оку вже не
здалека, на висотi, як во днi онi, а зблизька, в домашнiм, так сказати,
уборi, за кулiсами, а ┐┐ всякi iдеали, величнi завдання, артистичнi
форми,- все то - та що й говорити!.. Та й давнi приятелi (бодай деякi, що
мiж нами лишилися) зовсiм уже не потягають балакати про "височину",- ба,
коли часом зайде бесiда про лiтературу, то сейчас ставлять проти не┐, мов
таран-стiнолом, проклятуще "Пощо?" i починають спорити про те хiба, чи