"Весна-красна" - читать интересную книгу автора (Вишня Остап)«Стежки-дорожки»З оцього району виїхав до обласного центру голова виконкому районної Ради депутатів трудящих. Виїхав він в різних справах, щоб і доповісти обласному керівництву про все, про що треба доповісти, щоб і поінформуватися та поінструктуватися про все, про що треба було і поінформуватися, і поінструктуватися. А голова виконкому районної Ради депутатів трудящих отого району повертався з обласного центру, доповівши вже обласному керівництву про все, про що треба було доповісти, і вже поінформувавшись та поінструктувавшись про все, про що треба було і поінформуватись, і поінструктуватись. Оцей і отой райони — сусідні райони. Отак — пішов оцей район, а отак — пішов отой район… А між ними межа, кордон ніби, границя. А по межі по тій дорога пролягала, шлях, а на шляху на тому ярок, глибоченький ярок, а в ярку тому місточок, дерев'яний місточок… Місточок хоч і дерев'яний, а зруйнований, дошки на нім попровалювались… Полагодити місточок, звісно, можна, так невідомо, кому його лагодити, бо він якраз на межі… Коли прохають полагодити той місточок оцей район, то оцей район відповідає: — Місточок не мій, місточок той отого району! А коли прохають полагодити той місточок отой район, то отой район одповідає: — Місточок не мій, місточок той оцього району! Ну й їздили в об'їзд, поза місточком. Нічого, їздити можна і в об'їзд, поза місточком! А місточок не гуляв, хоч він і зруйнований: трясогузочка там кубелечко звила… Ну, а трясогузочка пташка корисна, вона гробачків нищить, комах різних, кузьок, — отже, і місточок користь давав, хоч він і на межі, хоч він і зруйнований. Ну, а тут весна вдарила. Вдарила, значить, весна, а навесні все скрізь, як ми чули, тане. Тане воно і в оцьому і в отому вищепойменованих районах, тане і до чобіт, і до коліс липне… Липне воно і до коліс, що біля воза, і до коліс, що біля, приміром, «емки»… Липне, та й уже! А особливо воно липне по ярках. Та не тільки липне, а колеса по ярках просто занурюються в оте, которе липне. Тоді вже не допомагають не тільки три нормальні у машині швидкості, а не допомагає навіть четверта, найлютіша швидкість, та, що в шофера на язиці. А вищепойменовані голови їхали, — один сюди, другий туди, — якраз навесні, перед весняною сівбою, коли все дуже-таки до коліс липне. Їхали — і оцей голова, і отой голова «емками». Оцей голова, сяк-так допхавшись до ярка, спустився в ярок, занурився — р-р-р-р-р-р! — стоп і став. Смик сюди, смик туди, — стоп! — Приїхали! — повернувся шофер до оцього голови. — Н-да! — проказав оцей голова. Коли ось назустріч спускається в ярок отой голова… Розігнався — р-р-р! — стоп і став. Смик туди, смик сюди, — стоп! — Приїхали! — повернувся шофер до отого голови. — Н-да! — проказав отой голова. За кілька хвилин: — А-а-а! Іване Івановичу! Драстуйте! — оцей голова до отого голови. — Доброго здоров'я, Петре Петровичу! — отой голова до оцього голови. — Ви в область? — В область! — А я з області! — Сіли? — Сіли! — От кляті дороги! Щоб ото містка не полагодити?! — Злочинство просто! Спускаються в ярок два колгоспники. Підійшли. — Драстуйте! — попривіталися колгоспники. — Здорові були! — Виходить, приїхали? — лукаво посміхнулися колгоспники. — Приїхали! — Н-да! — дакнули колгоспники. — Місточок слід би полагодити. — Ви з якого району? — Яз оцього, — один каже. — А я з отого, — другий каже. Голова оцього району запитав: — З якого колгоспу? — «Новий шлях». — А як у вас там з великою рогатою худобою? — Нічого. Перевиконали… Корів більше, ніж до війни… — Я не про корів питаю, а про бичків! — Та й з бичками непогано. Сто двадцять процентів плану. — А як… той… одгодованість? — Нічого, бички справні. — Угу… — А ви з якого колгоспу? — запитав другого колгоспника голова отого району. — «Промінь». — А як у вас з бичками? — Як налиті! Сівби ждемо. Тільки випогодиться… — Я не про те… Тоді обидва голови до колгоспників: — От що, товариші. Це дуже добре, що ви виконали й перевиконали план розвитку великої рогатої худоби. І особливо бичків! Бички, вони — тяглова сила, яка… і т. д. Підіть кожний у свій колгосп, налигайте по парі кращих бичків, бо треба нам подивитися, якої вони одгодованості. Н-да! Ну, й той… Треба ж нам із ярка видиратися… Н-да! І щоб не заспокоювались на досягнутім, бо велика рогата худоба, вона дає молоко, м'ясо, шкіру, роги, а головне — вона тяглова сила… Н-да! Ідіть, та тільки не баріться. — Ми миттю! Тут недалечко. — Ну що ж, — звернувся оцей голова до отого голови, — доки бички приведуть, може, закусимо? Закусили… Закурили. — Сумнувато. — Що й казати! — Чи не заспівати? — А чому не заспівати? Хлопці (до шоферів), співаєте? — А чого ж? Співаємо. Виявилося, що в одного шофера непоганий перший тенор, у другого — втора, а в оцього голови — баритон, а в отого — зовсім пристойний бас. І врізали: І в цю мелодію вплелося: «Цабе! Цоб!» |
|
|