"Олесь Гончар. Берег любовi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Олесь Гончар.

Берег любовi


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



I

У бiлi, слiпучi днi весни чи раннього лiта дiвчата з мiсцевого
медучилища проводять на територi┐ фортецi, заняття з протиповiтряно┐
оборони. З ношами, у важкому спецодязi, з сумками Червоного Хреста через
плече, розсипавшись по замковому пустирищу, юнi медички з смiхом долають
уявну радiоактивну зону, долають учбову смерть i все когось рятують,
рятують, рятують...
Територiя мiж валами саме для таких ученьями, горби, бур'яни. Щолiта в
ямах археологи знаходять собi роботу, на пагорбах кози космiчно┐ ери
пасуться. Споруда римських чи й ще ранiших часiв, фортеця давно вже нiкого
не вiдляку║. В бiйницях гнiздяться птахи. На вежах туристи лишають плями
сво┐х автографiв. Лише з моря фортеця ще й ма║ вигляд: здалека
вiдкрива║ться морякам ┐┐ силует на скелястiй кручi над лиманом, над бiлим,
виноградним мiстечком. к загадковiсть у вежах ┐┐, пам'ять часiв, вiдгомiн
давнiх пристрастей...
Де колись римлянин чи турок зубами скреготiв, тягнучи в укрiплення свою
розпатлану жертву, нинi медички весело перебiгають мiж валами, крiзь
протигазнi маски смiються очима до перехожих.
А в перервi мiж заняттями, посiдавши на мурах, де провiва║ вiтерець,
далеко бiлiють у сво┐х халатиках, наче табунчик гусей, у люстерка
позиркують та ласують морозивом, що його прода║ коло фортечно┐ брами
тiтуся з мiсцево┐ торговельно┐ мережi. Дiвчата хоча притомленi, та
водночас i вдоволенi щойно пережитою напругою, нiби й справдi ┐м вдалося
когось порятувати. Пересмiхаються, жартами зачiпають археологiв, що
риються в однiй iз ям поблизу, зiгнуто блищать голими спiтнiлими спинами,
ну просто - як римськi раби в каменоломнях! Лицарi науки, щось там вони
все шкребуть, все шукають уперто, байдужi до всього на свiтi, крiм сво┐х
вiчних черепкiв.
- Хоч би показали свiй роздобуток! - догукують медички. - Що там у них,
у античних?
- Мiцна була любов? Мiцнiша, нiж тепер?
- А поета свого чого ж так далеко загнали?
- Спiвця кохання! Ух, варвари!