"Олесь Гончар. Берег любовi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

гострити на завтра свою розкопницьку лопатку, однак вiн усе ще не вiдходив
вiд Iнни. Теж дивився на мiсячну дорiжку, мовби намагався якось i ┐┐
розшифрувати, зробити i ┐й, маревнiй, археологiчний розтин.
- Кажуть, ви вже одержали призначення? - звернувся до Iнни пiсля
мовчанки.
- Так, незабаром з училищем розпрощаюсь.
- Берете курс на Кура┐вку. Кличе вас берег любовi...
- Звiдки ви зна║те?
- Багато що про вас знаю. Цiкавлюсь. А от ви не хочете помiчати мо┐х
зацiкавлень.
- Дивно чути.
- Нiчого дивного. Люди шукають скарби. Та не завжди шукають там, де
вони лежать. А вони, може, пiд тобою. Отут, де сто┐ш, пiд нашаруванням
пилу та смiття.
- Знов якось загадково.
- Скарб завжди загадковий. Десь вiн там лежить, терпляче ся║ в
курганнiй темрявi сво┐м золотим карбуванням... Жде вiдкривача. Глянеш на
курган, i вже дух зайшовсь: ║ чи нема? Ще не вiдкритий, ще лиш можливий, а
нас вiн уже хвилю║, той скарб. Одначе я маю на увазi iнший... Знайдiть,
Iнно, де коштовнiший скарб за щирiсть людську, дружбу та вiдданiсть... за
перше безоглядне кохання, котре зараз, може, десь тут, поруч з вами...
соромиться, паленi║ i так невмiло... шука║ вас!
- Не зовсiм вас розумiю.
- Ви бажа║те ясностi, чiткостi, рiзкостi? Не знаю, як треба говорити в
таких випадках, Iнно... Колись для цього була вичерпна формула: ось вам
моя рука i серце! Розумi║те? Приймiть, не вiдкидайте ┐х, Iнно, - i вiн
простягнув ┐й руку.
- Ви жарту║те? - сказала дiвчина, хоч бачила, що вiн не жарту║.
- Рука i серце, - повторив вiн змiненим, ствердiлим до рiзкостi
голосом.
- Не годиться такими речами жартувати...
- Якi жарти! Для вас, мабуть, усе це дивне i несподiване... Ви мене
мало зна║те, i вам нелегко вирiшити, однак зважтеся, не бiйтеся шлюбних
пут... I запевняю вас, не пошкоду║те. Все зроблю, гори переверну, аби
зробити вас щасливою, аби тiльки розквiтнув ваш талант!
Вона вiрила його слову, вiрила в щирiсть цього несподiваного
освiдчення, ┐й навiть лестило, що скромна ┐┐ особа викликала у археолога
такий спалах почуття.
Руку тобi, дiвчино, пропонують - ось що! Ось як приходить те, про що
iншi мрiють i, може, нiколи й не домрiються. Як знати, чи не ║ це якраз
ота мить, коли мимо тебе пролiта║ щось рiдкiсне, схоже на щастя? З
спокiйною усмiшкою поблажливостi, з почуттям власно┐ переваги вислухову║ш
слова, що котрусь iншу могли б ощасливити! Однак чи не буде твоя вiдмова
тим промахом, що колись вiдiлл║ться сльозами? Буде як буде, що ж тут
гадати.
Давно й не тобою сказано: серце не зневолиш... А вiн уже про спiльне
майбуття, знов про Iннин непересiчний творчий талант...
- Це ви про пiсню?
- Я про вас. Ви, мабуть, самi ще не зна║те сво┐х можливостей. А я, коли
вперше почув той ваш "Берег", одразу сказав собi: вона поетка! Рiдкiсна,