"Олесь Гончар. Блакитнi вежi Яновського (Укр.)" - читать интересную книгу автора

приваблював Яновського, крилато вривався в його поезiю i прозу, однак
хвороби змалку жорстоко переслiдували письменника, не раз вкладали його на
операцiйний стiл, i сво┐ страждання вiн переносив з тi║ю ж_ самою
рiдкiсною мужнiстю, як i оспiванi ним геро┐.
Народне життя - це було те джерело, яке для Яновського нiколи не
пересихало, до якого вiн щоразу припадав спрагло, благоговiйно, душа його
прагнула бути там, де вирувало життя. Зовсiм недавно виявлено вже, власне,
забутий факт: коли в 1931 роцi театр "Березiль" вирiшив пiдготувати
виставу на честь колективу харкiвського Тракторобуду (спектакль називався
"Народження гiганта"), то тексти для нього написали Юрiй Яновський i
Мирослав Iрчан, i були це, зда║ться, чи не першi спроби в укра┐нськiй
лiтературi написати про сучасний робiтничий клас.
Яновський був надзвичайно чутливий до звершень народних, близько
приймав усе, чим жила кра┐на. В роки вiйни, незважаючи на тяжку недугу,
письменник не раз виривався з кореспондентським квитком на фронт, в дiючу
армiю, де в окопах намагався осягнути солдатську душу, проймаючись
глибинним почуттям радянського патрiота. З палким темпераментом публiциста
висловив Яновський це почуття у творах передво║нних, коли з Ярославом
Галаном представляв укра┐нську пресу на Нюрнберзькому процесi, де народи
чинили правосуддя над фашистськими злочинцями. "Листи з Нюрнберга", що
вийшли тодi з-пiд пера Яновського, дихають гнiвом, пристрасним
звинуваченням фашизму, вони зiгрiтi любов'ю до сво║┐ Радянсько┐
Батькiвщини i гордiстю за не┐.
Нiколи справленiй художник не задовольниться уже досягнутим, дух
творчостi не дозволить йому жити застiйне, переспiвуючи самого себе, i
Яновський, будучи саме таким художником, полюбляв вiдповiдати
кореспондентам серйозним жартом:
- Найкраща книга - та, котра ще не написана...
Все життя Яновський був у пошуках, у розвитку, романтично пiднесений
свiт юнацьких образiв поступово змiнювався письмом реалiстично суворим,
поглибленням психологiзму, зростаючою увагою до подробиць життя, як це
видно в романi "Мир", що розповiда║ про перiод вiдбудови, про важкi
пово║ннi буднi нашого народу,- i хай не завжди художнiй експеримент
письменника завершився повною удачею, проте й прикрi прорахунки не могли
пригасити в ньому невтолимо┐ спраги нових вiдкриттiв.
Ну, а яким же вiн був у життi? Високим, сивим, стриманим...
Паустовський якось сказав про нього:
"Найблагороднiший з благородних, найвiдданiший син народу",- i це
сказано точно.
Якщо ви, розмовляючи з тими, хто протягом багатьох рокiв знав
Яновського, спита║те про характернi риси, притаманнi йому, вам одностайно
вiдкажуть: чеснiсть, поряднiсть, внутрiшня мужнiсть, моральна чистота,
iнтелiгентнiсть - ось що було провiдним у характерi його особистостi.
Людина високо┐ культури, майстер, що полюбляв ювелiрну працю над
словом, вiн мрiяв зовсiм не про те, щоб зачинитися в баштi зi слоново┐
кiстки, в ньому постiйно жила пристрасть громадянина, енергiя вiдкривача,
його постiйно приваблювало до себе бурхливе море народного життя.
Пам'ята║ться свiтлий весняний ранок, Яновський iде Ки║вом, уважно
вгляда║ться в людськi обличчя (зда║ться, вiн працював тодi над "Ки┐вськими
оповiданнями"). Як багато промовляли до нього обличчя людей, якi нещодавно