"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Олесь Гончар.

Прапороносцi


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



КНИГА ПЕРША. АЛЬПИ

О Русская земле! уже за шеломянемь еси!
"СЛОВО О ПОЛКУ ИГОРЕВЕ".

Одтодi, як передовi частини перейшли кордон i зникли за горбатими
висотами чужо┐ землi, минуло вже кiлька днiв. На переправi стали
прикордонники, перевiряючи документи бiйцiв i окремих команд, що
наздоганяли фронт. Мов iз землi вирiс новий прикордонний стовп i ряба,
смугаста будка поста. Кордон! Ми знов повернулись сюди, i вартовий став на
тому самому мiсцi, де вiн стояв 22 червня 1941 року. Ми не забули нiчого,
але багато чого навчились. Ми живi, змужнiлi й досвiдченi. А чи живий ти,
ворожий авiаторе, з залiзним хрестом на грудях, ти, який у ту далеку чорну
недiлю скинув на цю прикордонну будку першу бомбу з свого лiтака? Чи думав
тодi ти, що все так обернеться, що бiйцi нового, народженого битвами, 2-го
Укра┐нського фронту в сво┐х зелених безсмертних гiмнастьорках знову
з'являться на берегах цi║┐ рiки i перепливуть ┐┐? Доля! - сказав би ти.
Так! У справедливих армiй доля завжди прекрасна.
Коли Черниш пiдходив до поста, його увагу привернув кремезний плечистий
сержант, який саме розмовляв про щось з прикордонниками. Голова його з
золотаво-рудим, пiдстриженим пiд бокс волоссям раз у раз витягувалась
вперед, а руки були зiгнутi в лiктях так, наче вiн усе пiдкрадався, щоб
зненацька накрити перепела, прича║ного в травi. Наскiльки мiг Черниш
зрозумiти, цей рудий сержант вiдбував службу в 1941 роцi саме тут, на
кордонi.
Тепер вiн гумористично розповiдав, жестами й вигуками зображував, як ┐х
бомбили вперше. Найсмiшнiше сержант показував на мигах самого себе, як вiн
шукав сховища у шелюгах, як йому кожна ямка здавалася занадто мiлкою i вiн
гриз землю зубами, а лiтак полював на нього, мов яструб на степову мишу.
Сержант по-тигриному вигинав свою кряжисту широку спину, пригадуючи,
видно, скiльки мурашок бiгало тодi по нiй. Часи, часи!..
Коли прикордонник, читаючи документи Черниша, перепитав найменування
частини, сержант раптом урвав свою розповiдь i, нашорошений, обернувся до
Черниша: