"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Менi вже дзвонили вiд "хазя┐на", - продовжу║ командир роти i, подаючи
руку Чернишевi, теж бiлу й тверду,
рекоменду║ться: - Гвардi┐ старший лейтенант Брянський.
Вони сiдають на брустверi бiля входу в землянку i, обмiнюючись
незначними запитаннями, пильно вивчають один одного. У Брянського юнацьке
вродливе обличчя з тонкими рисами, безкровне, але не худе. З-за довгих
бiлих вiй уважно дивляться голубi, без блиску, очi.
Передвечiрнi сутiнки спадають у лощину. Попiд насипом стро║м проходить
взвод з лопатами, ломами й кайлами на плечах. Важко гупаючи, бiйцi
зупиняються навпроти Брянського. Кремезний, товстолиций лейтенант хрипким
басом доповiда║ командировi мiнроти, що перший взвод повернувся з робiт.
Брянський, з туго перетягнутим станом, з бiлявою пишною чуприною, сто┐ть,
облитий променями призахiдного сонця. "Як соняшник у цвiту", - дума║
Черниш про нього. Брянський, уважно вислухавши рапорт, пита║, чи не забули
часом лопат на мiсцi роботи. Запису║, скiльки кубометрiв викопано. Нарештi
дозволя║ розпустити взвод. Черниша знайомить з лейтенантом Сагайдою,
командиром першого взводу.
- Ти також ванькою-взводним? - цiкавиться Сагайда, оглядаючи Черниша
без церемонiй. - Давай, давай, буде, врештi, i менi полегкiсть...
- Пiсля вiйни, - дода║ Брянський.
Пiшли оглядати вогневу позицiю. Вона, розгалужуючись, як корiнь, на всi
боки, розкинулась попiд насипом ячейками i ходами сполучень. В ячейках,
вкритi маскувальними сiтками, стоять мiномети, уважно дивляться в ясне
румунське небо. Бiйцi, здебiльшого вусатi, статечнi чоловiки, загледiвши
офiцерiв, зриваються на ноги i завмирають в готовностi.
Вони з останнього поповнення, яке Брянський сам добирав i сам навчав,
поки стояли в оборонi. Бiйцi - переважно вiнницькi, подiльськi,
надднiстрянськi колгоспники - слухнянi й працьовитi. Тут були односельцi,
сусiди, навiть дво║ братiв. Усi вони трималися вкупi, жили ще спiльними
спогадами про домiвку та про запасний полк. Ще кликали один одного на
ймення:
- Агей, Хомо!
- Що-бись ма║ш казати?
- Де ти запорпав паклю? Так, нiби пита║:
- Де ти поклав вила?
Здавалось, вони так цiлим колгоспом i прийшли сюди i, замiсть орати або
сiяти, взялися за кутомiр-квадрант, за нову, незнайому науку. Проте вони
┐┐ опанували досить хутко, i Брянський був цiлком задоволений сво┐ми
вусатими вихованцями.
- Я не помилився, добираючи саме цих вусачiв з поповнення, - казав вiн
тепер сво┐м офiцерам. - Вони сумлiнно ставляться до працi, а це на фронтi
так само необхiдно, як i десь на заводi. Мiж iншим, ви помiчали, з кого
виходить найбiльше геро┐в у бою?
- З колишнiх безпритульних, - сказав Сагайда. - З бiломорканальцiв.
- Зовсiм нi, - заперечив Брянський. - Я, навпаки, знав чимало таких, що
в тилу, як то кажуть, на ходу пiдметки зривали, а тут, перед лицем смертi,
ставали жалюгiдними боягузами. Найкращi во┐ни - це вчорашнi робiтники,
шахтарi, комбайнери, трактористи, взагалi люди чесних трудових професiй.
Адже вiйна - це насамперед робота, найтяжча з усiх вiдомих людинi робiт,
без вихiдних, без вiдпусток, по двадцять чотири години на добу.