"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

сидiти й дивитися. Дивитися i чекати. Засвiтиться червона лампа - втиснути
кнопку в гнiздо... А далi все пiде своїм плином: кришка зсунеться з жерла
шахти, спалахне iскра в камерi запалювання. У штабах, у кiмнатах президента
загоряться табло. На пунктах СУ - стратегiчного удару - тисячi пальцiв
ляжуть на кнопки. А решта, як кажуть, од бога.
Та головне, одначе, - сидiти й дивитися. Так ми й робимо - дивимося на
кнопку. Вона - центр Всесвiту. Вона - божество, що заворожило нас до
останньої клiтини мозку. Звiсно, зачарований був i двадцятирiчний сержант.
Але ж, - грець би його взяв! - як посмiв жерти перед божеством помаранчу?
Коли вiн одкусив плiд, з м'якотi випало зернятко i заскочило в лунку, на
кнопку. Мимохiть (за його свiдченням) Бiрнс зiгнувся, склав пальцi i дав
щигля. Слизьке зернятко вискочило, щиголь поцiлив у кнопку. Кнопка клацнула,
сiла в гнiздо.
Спершу Бiрнс не второпав, що сталося. Аж коли побачив червоний сигнал,
зойкнув i пiдскочив на стiльцi. Що ж вiн, телепень, накоїв? Спробував
виколупати кнопку, але тiєї ж митi все довкола загуло, завило.
- Бiрнс!!! - почув вiн за спиною. З перекошеним вiд жаху обличчям на
порозi кiмнати стояв Маккiнлi.

За наступнi п'ятнадцять хвилин можна було простежити хiба що окремi
спалахи характерiв, бо нiяка уява не в змозi охопити подiй, що розгорнулися
тодi на земнiй кулi.
На Центральному Посту Керування сигнал помiтив Командуючий групою
об'єднаних штабiв.
- Що?! - одкинувся вiн у крiслi, вiдчуваючи, як холодiє обличчя.
Похапцем увiмкнув операторську. - Хто?!
- П'ятсот сiмнадцятий, сер, - почулось у вiдповiдь. - Штат Нью-Джерсi,
стратегiчна ракета ММ-2. Командир майор Маккiнлi.
- Викликати! - гарикнув Командуючий. Холод перейшов на потилицю, здибив
волосся: Командуючий знав, куди спрямовано ракети вiд першого до
шiстнадцятого номера. "Що сталося?" - шарудiло в мiзках i, наче паперова
телеграфна стрiчка, намотувалося на череп.
Через неї Командуючий уже бачив, як викочуються з ангарiв бомбовози, як
спливають на поверхню "Наутiлуси" i "Дракони". Механiчно увiмкнув систему
стеження. Локатори в Штатах, у Канадi, на Алясцi й Окiнавi уткнулися
мацаками в небо. Тупорилi бомбардувальники над Європою повернули назустрiч
сонцю.
- Що сталося? - хрипить Командуючий у телефонну трубку.
Чути, як у проводах гуде час: сто сорок секунд, сто шiстдесят... Ракета
здiймається вгору, i ще нiхто не знає, - може, це метеорологiчна ракета,
може, носiй супутника, але всюди тисячами очей горить червоний сигнал.
Три хвилини... Командуючий хоче проковтнути твердий клубок у горлi i не
може.
Зiтхання десь у проводах лунає, як грiм.
- Хто?
- Майор Маккiнлi, сер, командир пункту п'ятсот сiмнадцять.
- Що?.. - у Командуючого вистачає духу лише на односкладовi запитання.
- Сержант Бiрнс,- доповiдає Маккiнлi, - їв помаранчу. Зернятко впало на
кнопку...
- Ви... ви... - затинається Командуючий. - Що ви мелете?