"Борис Гринченко. Брат на брата (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Знову смiх...
- Ми вас тут уже давно дожида║мо, - казали гостi.
- А ви ж як довiдалися, що я при┐ду? - спитався Корецький.
- Дак ми ж у городi на мiтингу були, - вiдказав Якiв. - Ще й Iван
Петренко з нами... Тiльки вiн ще в городi зостався, а ми зараз вернулися
додому пiсля мiтингу... Та вже все село зна║, що вас випущено...
Ледве посiдали за стiл, - почулася тупотнява в сiнях i ввiйшло ще тро║
товаришiв: один, так само, як Петро з Яковом, колишнiй школяр Корецького,
тепер уже молодий батько, а дво║ - старших хазя┐нiв з тих, що ходили на
читання до вчителя й потiм пристали до громадки. Знову почулися
привiтання. Таки посiдали, заходилися пити чай... Говорили, уриваючи,
перескакуючи вiд одного до одного, поспiшаючись про все сказати... Петровi
й Якову страшенно сподобався мiтинг.
- От якби й у нас, у Ладинцi, зiбрати такий мiтинг! - казав палкий
Якiв, i очi в його так i блищали iскрами енергi┐ й радощiв. - Як би це
добре було - розказати про все людям!
А Петро, завсiгди мовчазний, так i сяв увесь сво┐м нечепурним тихим
обличчям з глибокими сiрими очима. Як звичайно, трохи горблячися над
столом сво┐м мiцним тiлом, вiн казав:
- Треба!.. Дуже треба!.. Люди цiкавляться... Дехто як вернувся з базару
з города та як привiз звiстку про манiфест, то зараз деякi кинулись до
попа питатись: який там манiфест про волю вийшов.
- А що ж пiп казав? - спиталася Таля, наливаючи чай.
- Не знаю.
- А я знаю, - озвався Панас, один з старших хазя┐нiв, високий чоловiк з
пiдстриженою бородою. - Дво║ йшло - Демид та Корнiй...
- А, Демид! - перепинив Корецький. - А як його порубана рука? Заго┐лася
вже зовсiм? Бо я тодi не вспiв дого┐ти...
- Заго┐лася - вже робить. Каже, що ви його знову на хазяйство
настановили...
- А на читаннях бува║?
- Нi, пiсля вас нi разу не був.
- Шкода... Ну, то що ж пiп?
- Ну, то вони ото пiшли, дак i я з ┐ми: ану, думаю, послухаю, що пiп
казатиме. Каже: все те брехня, нiякого манiфесту нема.
- От тако┐! - здивувався Корецький. - Та невже?
- Та хiба ж ви не зна║те, який вiн у нас?
- Та знаю; але щоб уже й манiфесту не признавав, то цього вiд його не
сподiвався.
- I багатирi нашi, - казав далi Панас, - не признають манiфесту; кажуть
- то пани та "демократи" вигадали. По хатi озвався смiх.
- Вигадали!.. Ну, вони дуже скоро побачать, що це не вигадка!..
Корецький почув, що щось дряпа║ться до його на колiна. Це була Лiда -
лiзла з сво║ю найулюбленiшою лялькою. Батько посадив ┐┐ на колiна.
Знову загомонiли, але дiвча все вовтузилось i штовхало батька.
- Що тобi, Лiдо? Нащо ти менi ляльку да║ш?
- Соб татоцко грався...
В хатi засмiялися, але Таля поважно пояснила:
- Вона рада, що татко при┐хав, i да║ йому свою ляльку.
Батько дякував дочцi й обiцявся конче погуляти з нею i з ┐┐ лялькою,