"Борис Гринченко. Серед темно ночi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

не ставатиме людям того, що земля може зародити... Що ж тодi робити людям?
Хоч з голоду гинь!
- Вот штука! - вiдказав Роман.- Не станить тут чого ║сть - прикажуть
переселяться на другое место, та й шабаш!
- Та я ж кажу: а як i на Другому мiсцi так буде? По всiй землi так. Що
тодi буде? Може, про це в книжках абощо пишеться? Тебе добре навчено в
салдатах, Романе, то ти це повинен знати.
- В каких там книжках? - одказав Роман.- Вот будуть iщо такi┐ книги
печатать! Про ето начальство само зна║ть, как i што.
- Нi,- не згодився Зiнько,- от я читав одну книгу про чужi кра┐, так у
┐й...
- А, пустяк внiманiя! - перепинив його Роман.- Лучче давай спать!
Вiн одвернувся, мов хоче спати. Вiн був малописьменний, книжок не
читав, хiба часом анекдоти про Балакiрева. Тепер вiн бачив, що Зiнько за
нього бiльше письменний i щось зна║ таке, Що Роман його не зна║, i йому
стало нiяково. А Зiньковi здалося, що Роман менше зна║, нiж спершу вiн,
Зiнько, думав про його.
Другого дня вранцi батько зайшов у клуню, збудив Зiнька й Романа i
звелiв обом iти на тiк молотити. Зiнько зараз устав i пiшов, а Роман довго
ще огинався. Йому зовсiм не хотiлося молотити, трохи навiть сором було до
чорно┐ роботи братися. Що це батько собi дума? Що вiн буде йому в гною
риться, волам хвости крутити? Не пiти оце, та й годi!
Одначе цього разу ще не зважився сперечатися з батьком i пiшов на тiк.
Сонце ледве починало визирати з-за обрiю, було росяно й холодно i Роман аж
тремтiв. На току вже були батько й брати.
- А що, брате, холодно? - озвався Денис.- У вас там по городах тепер
iще сплять. Та дарма! Як цiпком попоммоха║ш, то так угрi║шся, що й потом
тебе вми║.
Роман нiчого не вiдказав, узяв цiп i став ближче до Зiнька. Ударило
чотири цiпи: три смiло й важко, один яоксь не до ладу. Роман зосiм одвик
од цi║┐ роботи. Вiн не потрапляв у лад, замiсто щоб уцiлити бичем, бив у
снiп кiнцем цiплина, а бич завертався вгору i заскакував назад. Вiн
розсердився й гупнув з усi║┐ сили. Бич одiрвався, вiдскочдв i вдарив
Романа по руцi дуже боляче. Роман кинув цiпилно й лайнувся.
- Еге, синку,озвався батько,- та я бачу, що тобi треба довго
привчатися, щоб iзнову добрим молотником стати.
- На чорта я буду привчаться? - визвiрився сердитий Роман.- Разлi ви
дума║те, що я буду гупать тут iз вами по остюках цепом?
- А хiба ж ти дума║ш, що хлiб сам буде робитися, сам i в рот
кластиметься?
- I без етого дурацкого д║ла сит буду!
- Ану як?
- Разлi я сiб║ служби не знайду? Вот пойду в iкономiю i прикажчиком
поступлю.
- А що ж, добра штука,- вiдказав спокiйно батько.- Аби прийняли.
-Iщо би! пм образованих людей нужно.
- Та... казала й Ганна, що вона рада за пана, дак пан,_ клятий, не
бере! - засмiявся Денис.
- Ет, ви з вашими мужицькими вигадкдми! - роз-сердився Роман, кинув цiп
i пiшов з току.