"Борис Гринченко. Серед темно ночi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

i чути було звiдтiля гомiн. Через низенький тин. цiкаво зазирало на нового
солдата кiлька дитячих i дiвочих, бiлих i заквiтчаних по-святному голiв. А
в дворi у сусiда Струка стояло бiля тину i дивилося дво║ дiвчат: Струкова
дочка з його наймичкою Левантином.
- А, дiвчата! - гукнув Роман.- Нада й ┐м празник устро┐ть. Брат
Зiновiй! Получай рубля i бiгай у лавочку! На всього рубля купуй канхветов,
пряников, орехов - для наслажденiя девушкам. А ти, мальчик,- кивнув вiн на
хлопця, що зазирав через тин,- получиш п'ятак: катай до музики Матвея,
пущай iде сюда. Пущай дiвчата знають, когда вернувся со служби Роман
Пилипович Сивашов!
Хлопець метнувся по музику, а Зiнько якось нехотя пiшов до крамницi.
- Дiвчатка! Хад║ть сюда, веселиться будем! - закликав Роман.
Дiвчата соромились увiходити, хоча Струкова дочка вже вибiгла з свого
двору на вулицю, витягши за собою й Левантину. Роман вийшов з двору. Мiж
дiвчатами було кiлька й парубкiв. Роман покликав i ┐х:
- Хад║ть, щоб дiвчатам веселей було! Парубки не хотiли йти без дiвчат,
а дiвчата соромились без парубкiв. Врештi бiлява Химка, жвава й моторна,
схопила подругу за рукав i потягла до Сивашiв у двiр:
- Коли йти, так уже ходiм! Що там ще трихи-мнихи мняти!
За нею посунули й iншi дiвчата й парубки. Незабаром прийшли музики -
двi скрипки й бубон. Зiнько принiс ласощi. Романовi хотiлося сьогоднi
показати себе. Метнувсь у хату, винiс пляшку горiлки, почастував музик,
хотiв частувати й дiвчат. Вони пишались, одвертались i казали:
- Оце ж таки! Хiба ж таки ми ┐┐ п'║мо? Таку гiрку!
I не схотiли пити.
На складках деякi таки ласувалися на чарку, але тут було сором.
- Не хочуть горкого, дамо ┐м сладкого! - гукнув Роман, беручи цукерки,
пряники та горiхи..Получайте, дiвчата!
Дiвчата й досi соромились, i нi одна не хотiла брати перша.
- Ех, ви! Какi┐ несм║лi! - посмiявся Роман. Побачивши бiля себе
Левантину, вiн силомiць упхнув ┐й у руки торбинку з ласощами й промовив:
- Роздавай подругам!
Делiкатне довгеньке Левантинине обличчя вiдразу взялося полум'ям. Вона
держала в руках ласощi i не знала, як би ┐х збутися. А Роман стояв перед
нею, смiючися: до не┐ з-пiд вусiв, блискаючи на не┐ смiлими очима.
Левантина спустила сво┐ темнi очi, довгi вi┐ виразно зачорнiли на рожевому
личку. Роман зареготався й одiйшов, а Левантинi зробилося ще дужче
нiяково._ Дiвчата почала штовхати ┐┐, шепочучи:
- Ну, чого сто┐ш? Роздавай.
Та вона мов не чула того i все стояла нерухома, а дiвчата смiялися.
- Оця ще!.. Моня║ться! - скрикнула Химка i вхопила в не┐ з рук ласощi.-
Ось я, дiвчата, роздам!
I почала роздавати. Кожнiй хотiлося взяти бiльше, але всi брали
потроху, бо соромлялись. Тим часом озвалася скрипка, вдарив бубон.
Танцюриста Химка кинула й ласощi:
- Отже не видержу!.. Ой, танцювати хочу!
Парубки вже тим часом випили з Романом по чарцi. З-межи них зараз
iзнайшовся один до пари Химцi.
- Ех, гуляй душа! - скрикнув вiн i вдарив ногами об землю. Химка
танцювала гарно и легенько, парубок силкувався не податися перед нею.