"Борис Гринченко. Серед темно ночi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

кожну роботу - чи за пашпорт, чи за розписку, чи ще за що - окремо
заплатити... а мужик коли й скаже, що принесе мiрку картоплi, то пришле
тiльки пiвмiрки, i отак усе...
Гомонiли довгенько,, аж поки писар сказав:
- Ну, зна║ш шо, Романе Пилиповичу? Хадьом до мене обiдать! Пошаную тебе
для нового знакомства!
Роман томy був дуже радий-. Вже виходячи, стрiли на порозi врядника
Iвана Iллiча, трохи старiшого за _┐х обох чоловiка, непоганого з себе, з
пiдстриженою гострим клинцем .борiдкою. Писар зазнайомив його з Романом та
й теж покликав до себе обiдати. Цей хоч i пообiдав, та не мав зараз чого
робити, то пiшов.
Писар жив у гарненькому домику, прибраному по-мiщанському, з стiльцями,
з топчаном, з комодом та стареньким буфетом, поставленим у найпараднiвну
хату, з яснофарбованими малюнками пiд склом по стiнах. Видко було, що
добродiй Копаниця даремне звав "так собi постороннiй доход" "не
значительно большим". Гостей стрiла писарка - молода, обгодована i свiжа
молодиця-моргуха.
- Улясю,сказав весело писар,- давай нам обiдать, та ще й швидко! Та ще
й доброго!
- Буде й добре, буде й швидко! - смiючися привiтно, вiдказала молодиця
i побiгла в пекарню.
Незабаром справдi сидiли за столом. Писар витяг з кишенi пляшку горiлки
i поставив на стiл.
- Доброхотное даянi║? - спитав, пiдморгнувши, врядник.
- З капосного Омелька,- вiдказав господар,- нада було б больш, та вже
хай буде й стольки.
- Всяко даямi║ благо, а надолужити можна не тепер, то в четвер,порадив
урядник.
- Iстинно┐ - згодився писар.
Випили но чарцi, i хазяйка чарочку хильнула, i тiльки взялись до борщу,
аж у сiнях щось затупотiло.
-А чи дома хазя┐н? - почувся звiдти товстий голос.
- А, Михайло Григорович? - Сказав писар. - Iдiть! - Iдiть! Дома! - I
вiн одчинив дверi.
У свiтлицю ввiйшов невисокий, але товстий рудий чоловiк, убраний у
гарну чумарку, з картзом у руках. Цього Роман знав: це був крамар Сучок.
Хазя┐ почапли садовити його за стiл. Вiн повагом, з протягом вимовляючи
кожне слово, _упеняв спершу, що вже пообiдав _i зайшов за дiлом, але таки
сiв. Винили знову й почали _┐сти смачний борщ, Поки пiд'┐ли, то мало
розмовляли, але потiм уже, по четвертiй виgивши (i писарка Уляcя щоразу по
пiвчарочки), зробилися всi веселi й гомiнкi. Роман бачив, як Уляся все
моргала на врядника та припрохувала його. Сучка не припрохувала, але той i
сам добре ┐в, важко сопучи. Пообiдавши, позакурювали i пiшли в садок -
господар iз Сучком попереду, за ┐ми Роман, а позад усiх урядник з
писаркою. Озирнувшись випадком, Роман побачив, як урядник займае Улясю за
стан, а вона, смiючися, свариться на нього пальцем, показуючи, що побачать
переднi, i Романовi одразу стало заздро й шкода, що не вiн займа║
червонощоку, веселооку писарку.
В садку полягали й посiдали на травi i знов почали розмовляти, кожен
здебiльшого про сво┐ дiла, i всi якось чiплялися за мужикiв: одному мужики