"Борис Гринченко. Пiд тихими вербами (Укр.)" - читать интересную книгу автора

стiнах малюнки великi - вiддавав за ┐х Денис щетинниковi не то по злоту, а
й по пiвкарбованця, бо там такi ║, що i з золотом... самих генералiв аж
п'ятеро, i вiйна турецька, i страшний суд iз змi║м, i "вид города Тулы"...
i всi за склом, у великих червоних та в зелених рамцях... А вiкна в хатi
такi, що вiдчиняються, а не вiдсуваються, i на вiкнах завiски телiпаються
ситцевi,- зовсiм, як у панiв. I лiжко тут сто┐ть - високе й широке, на
йому аж три перини, i засланi зверху червоним "одiялом" (п'ять карбованцiв
цiна); а чотири здоровенних подушки замалим не до стелi знiмаються, та всi
в ситцевих пошивках з здоровенними лапатими квiтками,- це вже Домаха
Денисова набирала,- дуже гарнi, ситець аж по злоту. Нiхто на цьому лiжковi
не спить (бо всi ночують у противнiй хатi), а сто┐ть воно так, закраша║
хату, чи то пак "комнату",- щоб видко було, який хазя┐н живе, не харпак...
Та й дочок же в Дениса дво║- то це ж ┐м Домаха надбала: хай люди бачать,
що ║сть. Надбано, хвалити бога, i на дочок, i на синiв: ║ в чому походити,
║ що з'┐сти й спити. Не сором, нi, не сором покликати до себе людей, хоч
би й таких заможних, як оце зараз сидять у свiтлицi за столом, п'ють,
┐дять та й про дiло гомонять.
Не малi ж то й гостi!
На покутi сидить старшина Григорiй Павлович Копаниця - той, що колись
писарем волосним був, а тепер старшиною. Ге-ге! Тепер уже йому не
писарювати, тепер уже вiн багатир на всю губу: сво║┐ землi скiльки! Як ┐де
в город, у земське собранi║ (бо вiн же там гласним), то так убереться в
сюртука, що пан, та й годi! Та йому ж i треба цього: помiж панами
крутиться. Та хоч i на селi, то без жакетки й з хати не вийде.
Зараз бiля його сидить Сучок Михайло Григорович. О, то не маленький
Сучок! к в його й крамниця, й земля, до сво║┐ дочки Горпушi приняв собi у
прийми зятя, да так удвох тепер орудують, що ну!
А далi ще сидять Денисiв тесть Манойло Гаврилович, Домашин батько, бiля
нього сват Остап Колодiй, кум Терешко Тонконоженко та Яхрем Рябченко - все
багатирi, гарно повдяганi, в синiх чумарках, у таких, як i в Дениса,
тiльки Рябченко по-городянському - в жакетцi.
Тесть та кум Терешко - то старi приятелi Денисовi, з ┐ми вiн здавна в
спiлцi, вiн ┐м, а вони йому пособля-ють. З Копаницею Денис заприятелював
тодi, як пособив йому вилiзти на старшину; тодi ж i з Сучком зазнався
дужче. А от з Остапом Колодi║м та з Яхремом спiлка не з-так iще давня.
Остап Колодiй, чепурний, високий, чорнявий чоловiк,- вiн родич
Денисовi, чи то пак сват, бо за його брата Зiнька вiддав свою дочку Га┐нку
(Га┐анiя ┐┐ охрещено, а це вже так по-простому стали звати). Думав Зiнька
перенадити, на свiй бiк переняти, щоб вiн з ┐м у спiлцi був,- дак хiба ж
того дурня навчиш? Через те Остап не любить Зiнька, а з Денисом
родича║ться.
А Яхрем Рябченко... ну, це штучка! Вони були зовсiм у сварцi - Денис та
Яхрем. Колись на Яхрема скрiзь подейкувано, що вiн крадене передержу║.
Дак, як узято в Сивашiв сало, Денис i намiгся, щоб потрушено Рябченка.
Нiчого не знайдено, а ворожнеча промiж ┐х стала велика. Хто й зна, що б
воно виникло з цього, та незабаром пiсля тi║┐ iсторi┐ з салом Яхрем пiшов
кудись на заробiтки... з рiк його не було, а тодi вернувся й грошей з
собою принiс... та щось, кажуть, i не трохи... I зараз купив собi два
надiли... Проминув iще рiк чи два,- аж гульк! - Яхрем узяв у глущкiвського
пана триста десятин землi в посесiю. Як це так сталося, нiхто не мiг