"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вiн зачiпив у сутолоцi об тяжкий пугар, цей покотився по долiвцi, а тодi
глухо лiг у калюжу.
- Цiкаво, скiльки взяв отце Боговiтин? - без встиду вже поспитав
Коснячко, але нiхто йому не вiдповiв. Кожний рахував судорожно свою
калитку.
- Тiльки побите корiння пахне! - закричав нараз Домамирич. - Не так
навчав нас, караючи по темницях за конюхiв, покiйний Мстиславич? Моя думка
- викоренити плем'я Романове, а там - буде видно! Досить нам Мстихiв, геть
петлю з каркiв!
- А, щоб його Обида поняла! Цей цiлить! - хвалили збоку. Дедькiв голос,
гей змi┐не жало, зашипiв отдалеку:
- Я готов на все, тямуйте, я корiння поб'ю!
Добавив улесливо у палi наглих сподiвань:
- Таняву з Чертеж закрiпите за мною, а? Роздумав, сягнув вище:
- Тисяцьким не жаль поставити!
Кроки Дарославича жвякали тепер по скрипливих сходах, вiн правцював
униз, цвенькнуло колiсце у стовпа на обiйстю, стукнув коник у копиточка,
вдарив у голий свiт!
Аж тепер Глiб Словит дав себе обережно пiзнати: (по полетiнку птицю
слiдно...).
- Правда ваша, други! Кожний з нас, як сто┐мо, радий дати кров i майно
за рiдну землицю, ге... ге... Та чим вбивати князенькiв, хто зна, може нам
самим на погубу, чи не краще оставити ┐х живими? У кого будуть дiти, у
того буде власть... А власть... понад право! Тож ми, як волхвiв у вертеп,
i, будемо перекидати всякими Ольговичами, Iгоровичами, Ляхами, Уграми,
висовуючи одних проти других, ге... ге...
Спотикнувся вiд поспiху i кiнчив на радощах:
- Лякати будемо всяких зайдiв княжими недолiтками, от що!
- Нехай у ката, щоб тiльки плата! - кричали весело, радi медовi як
сонце й жаренiй дичинi зi старомiзунських борiв. За ними гомонiла решта.
- Згода, згода! Слава Словиту, честь!
- Отврати лице Тво║ от грiхiв. Господи! - прошепотiла Яси-ня поблiдлими
губами i розсiяно ломила руки, зривалася бiгти i кам'янiла з тривоги.
А там говорили наче греблю прорвало, всi враз, - обчисляли кiлько хто
людей дасть для оружно┐ потреби, який пай грiшми, харчами, спорили,
роздавали уряди. Господар смiявся згуста, радехонький... Дiтей збереже в
добрiм мiсцi Богна, Навойчина бояриня, - за це ж ┐┐ Красний Двiр, а йому
нехай вже коломийська сiль...
Поки Ясиня отямилася з вражiння, бояри пiдняли спiр за сите во║вiдство
галицько┐ тисячi. Шумiли й клекотiли тепер, от як гнiздо лютих пардiв над
живою добиччю.

* * *

Самотою чвалував Дарославич, полохав тiни з-пiд монастирських дзвiниць,
облiплених соймищем половкiв та лiсом хрестiв, простягнених у зоряне небо.
Пiд тонким вусом ┐здця блимав i гас хитрий посмiх, а радiсть бушувала
серцем, як буря верховiттям.
Як близько всiх рук була корона спромог, а нiхто, нiхто не зачепив за
не┐ липкою думкою!