"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

квген Гуцало.

Мертва зона


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



Пiвень насторожено витягнув шию. У цiй глухiй норi, де нiколи не
розвидня║ться й куди нi разу не проникало сонячне свiтло, просидiв уже
чимало. Проте завжди вгадував настання свiтанку i вiтав його здушеним,
хрипкуватим криком. Того спiву нiхто не чув, бо нора знадвору, пiд хатньою
загатою, вона глибоченька й добре затушкована бараболинням, ганчiр'ям та
черепками.
Пiвень спробував розправити крила. Але крила вдарились об стiни нори, i
кiлька дрiбних грудочок землi впало йому на спину. Пiвень чи то зiтхнув,
чи то глухувате кахнув, сердитий i невдоволений. Потiм усе-таки
випростався, напружив груди - i закукурiкав. Гарно┐ пiснi не вийшло, i
пiвень знiяковiло забулькав горлом.
Прислухався - чи нiхто не вiдповiсть. Адже звик, що завжди саме пiсля
його спiву спочатку зчиня║ться веселий пiвнячий перегук на ┐хньому кутку,
далi, наче вогонь, перекида║ться на сусiднiй, потiм перегук луна║ з усiх
повiток, хлiвiв у селi, горищ, курникiв. Пiвень звик, що разом iз його
спiвом наставав день, а тому - коли ще був на волi - iнодi здавалось:
варто йому не заспiвати - i морок нiчний не розсi║ться... Пiвень
прислухався, але зараз у норi не розвиднiлось, не долинула нiзвiдкiля
пiсня iншого ранкового сурмача. Йому вiдповiла слiпа тиша, глуха на обидва
вуха.
Проте пiвень почувся впевненiше. Вiн ще крутiше випнув шию, ще
завзятiше кукурiкнув. На цей раз пiсня вдалась - протяжна й зухвала, а то
навiть весела, переможна. Пiвень потупцяв пазуристими лапами по долiвцi -
й знову прислухався.
Слiпу тишу не порушував жоден звук.
- Мамо!
п┐ наче що в груди штрикнуло. Легко зiскочила з лежанки на холодну
глиняну долiвку. Ось тут, на тапчанi, завжди спала Галя. Вчулося чи
справдi?.. Пошастала рукою - нiкого. Подушка незiм'ята й вогкувата, i
рядно не зжужмане. Вчулося... I це вже не вперше. Отак лежить, а посеред
глупо┐ ночi раптом чи то присниться, чи то примариться ┐й рiдний голос. Нi
очi не присняться, нi руки, а тiльки голос. I ║ в тому голосi й скарга, i
щемлива нiжнiсть.
Сiла Меланка на лавцi, куняла. I раптом знову: