"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Мамо!
Достеменно вже знала, що вчулось, проте перехопило подих. У скронях
зашумiла кров, а ноги вiднялись, i руки вiднялись. Пробу║ звестись - не
може, пробу║ долоню до грудей прикласти - не в силi. Господи, що ж це з
нею таке? Чи не занедужала часом? Таке верзеться, що сама собою звладати
не годна.
Таки вiдпустило поволеньки. Встала - i в головi закрутилось, наче то
хата закружляла кругом, нiби то жива долiвка пiд ногами ворухнулась.
Устала - тодi вже й зовсiм полегшало. Думала каганця засвiтити, щоб
розгледiтись, щоб на себе глянути, та... чи варто? Хоч вiкна й
позавiшувано ряднами та мiшками, але ж рань ще яка - все може бути.
Ступила в сiни - i вклякла, прислухаючись, чи не чути нiкого за
дверима. Тихо начебто. В щiлину дихало морозцем, i тонко так просочувався
дух сухого снiгу. Меланка поторгала засув, знову прислухалась. Але мовчала
вулиця, мовчав i великий старий садок.
Вернулася в хату i, вiдхиливши пiчну затулу, длубалася в попелi.
Зостався жар учорашнiй чи вигас? Ворушила патичком, ворушила, - блиснуло
iскрою. Пiдгорнула ближче, почала роздмухувати. Приклала до вуглика
кукурудзяний листок, а коли спалахнув, то вже й каганця засвiтила. А
жарину - назад у попiл загребла.
Тинком долонi захистивши вогник, вийшла в сiни, вiдхилила ляду в
погрiб. Дихнуло на не┐ густим, теплим повiвом пiдземелля, картоплею,
буряками. Хиткий струмочок вогню злякано гойднувся, i Меланка неклiпливо
стежила за ним, поки вгамувався. А вгамувався, почала спускатись по
драбинi. Порипували щаблi, а ┐й здавалось, що то ┐┐ костомахи порипують.
Стала на землю i глянула вгору - ляду не зачинила! I як це ┐й вилетiло в
голови? Хоч воно наче байдуже, але ж... I що це з нею ниньки? Примостила
бликавку бiля дiжечки з квашеними огiрками, а сама таки полiзла зачиняти.
А вже згодом покликала тихенько:
- Галю!
Хоч би тобi миша писнула! Полiзла на картоплю, а там уже, в кутку,
одклала вбiк буряки, вiдхилила дошку - й заглянула в сховок.
Галя спала. Каганчик ледве-ледве освiтлював ┐┐ обличчя, i здалось воно
матерi чорним, наче аж струпешiлим. Великi, похмурi западини очей надавали
┐й страшного вигляду. Меланка присвiтила каганцем з другого боку - i лице
помоложавiло, стало смагляве та вродливе, таке, як завжди. Й полегшало на
душi в матерi. Вона замилувалась дочкою.
Хоч воно тут i соломою вимощено, хоч на одному кожусi спить, а другим
укрива║ться, проте погрiб ║ погрiб. Тут тобi й холодно, й вогко, й дихати
нема чим. Це ж дитина ховатиметься тут, збавить собi здоров'я, а потiм i
на себе не схожою стане... Та лiпше вже хай перемучиться, хай
перестражда║, тiльки б на чужину ┐┐ не погнали, тiльки б од не┐, од
матерi, не вiдiрвали. Бо заберуть, а свiт страшний, вiн не приголубить i
не пожалi║, вiн тiльки пiдiмне й розтопче.
Галя ворухнулась, вивiльнила руку з-пiд голови й поклала на груди. А
Меланка так i подалась до не┐. Нi, не проснулась. Що ж, хай спить. Iнодi
вона й надвiр вигляне посеред ночi, щоб повiтря того вiльного ковтнути,
iнодi й на теплiй лежанцi годинку-другу переспить, погрi║ться, але треба ж
обачною бути, берегтись. Бо хiба ж Настя Хутiрна не попалася в ┐хнi
лабети? Ото переховувалась по ямах та погребах i в себе, i в родичiв, а