"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

Та я знайшов вихiд - узяв i, незважаючи на сувору заборону, викарбував
сдиний у свiтi нерозмiнний карбованець. Ось вiн!
Магiстр Кiмiхла сягнув рукою у дiрку в мантiу i з радiсним зойком
видобув з надр пiдкладки блискучу монету.
- А навiщо ви утасмничили цей казковий винахiд? - поцiкавився я.
Магiстр захвилювався.
- Ясно навiщо: якби я не тримав його у секретi, грошi швидко впали б до
цiни битих черепкiв. А яким побитом я придбав би тодi необхiднi речовини
для елiксиру? I кому б тодi був потрiбен фiлософський камiнь?
- А навiщо вам фiлософський камiнь, коли ви масте нерозмiнний
карбованець? - з'ясовував я.
- Боже мiй, ви як мала дитина - "навiщо" та "навiщо"! Ясно навiщо: я б
до самоу смертi не встиг би намiняти таку купу грошей, щоб купити усiх
можновладцiв. Отже, знову ж таки, щоб з успiхом провести цю грандiозну
фiнансову операцiю, необхiдно зварити елiксир!
Вiн недбало кинув нерозмiнний карбованець на стiл i обома руками пiдняв
келих.
Химернi логiчнi вправи магiстра Кiмiхли навели мене на тривожнi
роздуми. Чи не божевiльний вiн? Певно, божевiльний! З'ухав з глузду на
iдеу свiтового панування. Iнакше навiщо супер-кiберовi було посилати мене
сюди? Тiльки божевiльний може опинитися у категорiу сущого, що насправдi
не iснус. Адже, хоч його й оточус реальний свiт, сам вiн живе у
дивовижному вигаданому свiтi.
Але, на жаль, цього дивака кинули напризволяще. Жодного санiтара!
Нiякого нагляду! Повна свобода дiй, хоч i обмежена кордонами лiтаючого
острiвця. За таких умов вiн здатен накуховарити бозна-що. Хто його знас,
можливо, Кiмiхла оце тримас череп не з молодiжним напосм, а з страшною
отрутою? Жах! Ще сконас, i мене ж звинуватять, що я був тут присутнiй i не
запобiг безглуздому самогубству. Вiд цих думок у смердючiй атмосферi
лабораторiу менi почали вчуватися пахощi гiркого мигдалю, якi, як вiдомо,
властивi смертоносному цiанiстому калiю.
Я вирiшив будь-що запобiгти страшнiй трагедiу.
- Слухайте, магiстре, - почав жахати його, - а раптом у вас у руках не
елiксир, а звичайна отрута? Звiдки ви знасте, що ви наварили? Чи не краще
поставити дослiд на тваринi? Дайте спочатку напитися хоча б козi. Тодi
побачимо...
- А це iдея! - пожвавiшав Кiмiхла. - Але не думайте, що ви мене
налякали. Це справжнiй алхiмiчно чистий непiдробний елiксир. Я варив його
не навмання, як ви гадасте, а за формулою безсмертя, яку шукав десять
довгих рокiв...
- Де ж вона - оця формула? - вигукнув я, радiючи, що зараз усе
з'ясусться.
- Хе-хе-хе, де формула, питасте? - схидно захихотiв магiстр. - Формулу
вам не побачити, як власнi вуха! Рукопис з божественним рецептом елiксиру
молодостi я здав до надiйноу схованки з сдиною умовою, щоб уу вiддали
тiльки у моу власнi руки. Але ходiмте до кози. Хай живе стара, бо менi ще
до бiса роботи, а я над усе люблю козяче молоко.
Кiмiхла хлюпнув у миску омолоджувального напою, i ми вийшли надвiр.
Пронизливий холодний вiтер хилив дерева. Чорна безодня велетенськоу
хмари час вiд часу спалахувала слiпучим мереживом. блискавок. Коза жалiбно