"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

I що ви думасте?
Все було точнiсiнько так, як я й передбачав. Та я не врахував однiсу
дрiбницi: великий завойовник не тiльки все робив навпаки, а й говорив
навпаки! Вiн пiдняв руку i проверещав:
- !дiмарiп хиц итосив з сав ан ясьтялвид вiкiв короС !итадлоС
Авжеж, багатьох див я тодi надивився.
Чавуннi ядра вiдскакували вiд циклопiчного обличчя сфiнкса i стрибали
точнiсiнько в жерла французьких гармат, а Нiл невтомно нiс своу води не в
Середземне море, а в глиб чорного континенту. Я бачив, як раби розбирали
пiрамiди i по камiнчику розтягали храми та палаци, поки в долинi не
залишилося жодноу будови. Я бачив, як пустеля зацвiла, i в уу джунглях
несамовито ревли жахливi ящури. Я дивився на все це i тихенько вiтав себе
з тим, що моя стара коробка надiйно захищас нас вiд руйнiвного впливу
часу.
Та настав момент, коли Земля зробилася голою, як школярський глобус.
Хiба що тiльки по глобусу не повзають бруднi слимаки i драглистi потвори.
Але й по Землi вони не довго плазували. Час-ненажера вправно злизав ух з
поверхнi.
А потiм i сама Земля почала поволi розпорошуватися i танути у часi!
I тодi Азимутовi нерви не витримали.
- Капiтане! - зойкнув вiн. - Ви бачите, капiтане? Гине матiнка-Земля! Я
збережу уу i буду до скону свого носити на серцi!
Не встиг я йому заперечити, як вiн вистрибнув з ракети. Хоч би
застебнувся! Але для нього правила технiки безпеки не iснували.
За хвилину вiн вже знову був у ракетi i, хекаючи, поклав на пульт
величезну брилу чорного базальту. Але йому не довелося носити уу на серцi,
бо невблаганний час не жалував його.
Вiн мiнявся щомитi.
Спочатку зникли зморшки, наче ух старанно витерли гумкою. Потiм зiйшли
нанiвець вуса. А за пiвхвилини замiсть кремезного штурмана iз скафандра
визирав тонкий, як жердина, i незграбний недоросток. Ще за п'ятнадцять
секунд вiн уже мав габарити першокласника i пiрнув у скафандр з головою.
Вершок скафандра опав, i було ясно, що Азимутовi вже не визволитися з
нього без сторонньоу допомоги.
Я виловив його з надр космiчного одягу тiсу митi, коли бiдолаха про
щось несамовито галасував незрозумiлою менi мовою. Та я все ж таки
второпав, що вiн категорично вимагав пелюшок... .
Треба було негайно рятувати Азимута. Я блискавично увiмкнув усi двигуни
i рвонув у простiр. Я знав, що летiтиму довгi роки, дотримуючись режиму
сонячного променя. Адже на Землi все мало вiдбутися з самого початку i аж
до сучасного кiнця...
...Капiтан Небреха вибив на свою чорну долоню люльку i закiнчив
розповiдь:
- Ось вам пригода з грудкою землi! Це все, що залишилося вiд
базальтовоу брили, яку буквально видер з бездонноу пащi часу хоробрий
Азимут.
- А що залишилося вiд нього самого?! - мимоволi вихопилось у мене.
- Нiчого йому не сталося, - заспокоув мене капiтан. - Азимут живий i
здоровий. Зараз йому вже одинадцять рокiв, i вiн навчасться у школi для
обдарованих дiтей.