"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу автора

засiяний гостряками, що надто нагадували старовиннi палi, поставте усю цю
надбудову на двiстi п'ятдесят товщенних лап, з яких навсебiч стирчать
жахливi пазури, i матимете повний портрет. Принаймнi копiю.
Цей казковий монстр перетравлював навiть камiння i вже встиг зжерти
половину власноу планети. Не було нiяких сумнiвiв, що коли потвора житиме
i далi, вона поглине усю планету. Про наслiдки такоу зажерливостi не
хотiлося й думати. Зрозумiло, зникнення цiлоу планети порушило б закон
всесвiтнього тяжiння, що, безперечно, спричинилося б до безпрецедентноу
космiчноу катастрофи в сузiр'у Дракона. Усi цивiлiзацiу сузiр'я благали
нас прийти негайно на помiч.
Я одержав запрошення на цi видатнi лови за номером 251 i одразу почав
готуватися до старту. До мосу староу коробки летiли набоу, запаснi
скафандри, медичнi пакети, десятистволки, паки тютюну, балони з рiдким
киснем, консерви, ящики "Мисливськоу"... Словом, я не мав вiльноу анi
хвилинки, щоб ще раз перевiрити маршрут. А штурман Азимут був тодi у
вiдпустцi.
Очевидно, це й призвело до мiзерноу помилки, а найдрiбнiшi помилки,
треба вам сказати, набувають у космосi воiстину космiчних масштабiв.
Азимут потiм довiв менi, що пiд час старту я схибив на якусь
пiвмiльйонну частку секунди.
Як я лишився живий, менi й досi незрозумiле. Коробка ковтала мiльярди
кiлометрiв непередбаченого маршруту з швидкiстю свiтла. А коли поглинасш
Всесвiт iз швидкiстю свiтла, перед твоуми очима стоуть одна й та ж
незмiнна картина. I стоуть, аж поки почнеш гальмувати. Рiч у тому, що новi
свiтловi хвилi не встигають тебе наздогнати, а давнi - од тебе втекти, i
ти бачиш лише ту свiтлову картину, з якою нiздря у нiздрю летиш у
просторi. Коротко кажучи, бачиш заспокiйливу порожнечу i раптом вганясшся
в якесь небесне тiло завбiльшки з наш Юпiтер... Ось що таке мандрувати у
Всесвiтi навмання.
Але я, видно, народився у зорянiй сорочцi або просто пiд щасливою
зорею. Найменший метеорит не перетяв мою незаплановану трасу. Тiльки коли
ходики показали, що вже пора стишуватися, i я натиснув на гальма, то
побачив, на яку небезпеку наражався.
За усiма розрахунками я вже мав бути в сузiр'у Дракона, а раптом
опинився зовсiм в iншому мiсцi, на маловiдомiй стежцi Чумацького Шляху.
Великий i Малий Вози ледве бовванiли у зорянiй курявi.
Я зупинив коробку, аби роздивитися серед зiрок, i раптом помiтив, що
поруч мене завис зорелiт точнiсiнько такоу ж конструкцiу, як i мiй. Навiть
латки були однаковiсiнькi. Космiчнi мiкролiтражки стояли нiс у нiс, як
собаки, коли знайомляться.
Менi фантастично щастило! Отак - нi сiло нi впало - зустрiтися з братом
по розуму в глухому закутку Всесвiту! Тепер я вигадаю час хоча принаймнi б
на орiснтацiу, бо знати не знав, куди залетiв.
Я миттю вискочив з коробки, а далi...
А далi, якщо ви хоч раз посмiхнетеся, я не розповiдатиму!
З чужого зорельота теж вискочив космонавт, i тiсу ж митi вiн закляк так
само, як закляк я: вiн i я бачили перед собою копiю один одного!
Якби я мав брата-близнюка, то й тодi б ми не були такi подiбнi. Я бачив
попереду самого себе, вiд вусiв до протеза! Я бачив себе з усiма
подробицями! Одне тiльки вiдрiзняло нас: там, де в нього було праве око, у