"Юрiй Ячейкiн. Дивовижнi пригоди капiтана miжзоряного плавання небрехи" - читать интересную книгу авторазасiяний гостряками, що надто нагадували старовиннi палi, поставте усю цю
надбудову на двiстi п'ятдесят товщенних лап, з яких навсебiч стирчать жахливi пазури, i матимете повний портрет. Принаймнi копiю. Цей казковий монстр перетравлював навiть камiння i вже встиг зжерти половину власноу планети. Не було нiяких сумнiвiв, що коли потвора житиме i далi, вона поглине усю планету. Про наслiдки такоу зажерливостi не хотiлося й думати. Зрозумiло, зникнення цiлоу планети порушило б закон всесвiтнього тяжiння, що, безперечно, спричинилося б до безпрецедентноу космiчноу катастрофи в сузiр'у Дракона. Усi цивiлiзацiу сузiр'я благали нас прийти негайно на помiч. Я одержав запрошення на цi видатнi лови за номером 251 i одразу почав готуватися до старту. До мосу староу коробки летiли набоу, запаснi скафандри, медичнi пакети, десятистволки, паки тютюну, балони з рiдким киснем, консерви, ящики "Мисливськоу"... Словом, я не мав вiльноу анi хвилинки, щоб ще раз перевiрити маршрут. А штурман Азимут був тодi у вiдпустцi. Очевидно, це й призвело до мiзерноу помилки, а найдрiбнiшi помилки, треба вам сказати, набувають у космосi воiстину космiчних масштабiв. Азимут потiм довiв менi, що пiд час старту я схибив на якусь пiвмiльйонну частку секунди. Як я лишився живий, менi й досi незрозумiле. Коробка ковтала мiльярди кiлометрiв непередбаченого маршруту з швидкiстю свiтла. А коли поглинасш Всесвiт iз швидкiстю свiтла, перед твоуми очима стоуть одна й та ж незмiнна картина. I стоуть, аж поки почнеш гальмувати. Рiч у тому, що новi свiтловi хвилi не встигають тебе наздогнати, а давнi - од тебе втекти, i просторi. Коротко кажучи, бачиш заспокiйливу порожнечу i раптом вганясшся в якесь небесне тiло завбiльшки з наш Юпiтер... Ось що таке мандрувати у Всесвiтi навмання. Але я, видно, народився у зорянiй сорочцi або просто пiд щасливою зорею. Найменший метеорит не перетяв мою незаплановану трасу. Тiльки коли ходики показали, що вже пора стишуватися, i я натиснув на гальма, то побачив, на яку небезпеку наражався. За усiма розрахунками я вже мав бути в сузiр'у Дракона, а раптом опинився зовсiм в iншому мiсцi, на маловiдомiй стежцi Чумацького Шляху. Великий i Малий Вози ледве бовванiли у зорянiй курявi. Я зупинив коробку, аби роздивитися серед зiрок, i раптом помiтив, що поруч мене завис зорелiт точнiсiнько такоу ж конструкцiу, як i мiй. Навiть латки були однаковiсiнькi. Космiчнi мiкролiтражки стояли нiс у нiс, як собаки, коли знайомляться. Менi фантастично щастило! Отак - нi сiло нi впало - зустрiтися з братом по розуму в глухому закутку Всесвiту! Тепер я вигадаю час хоча принаймнi б на орiснтацiу, бо знати не знав, куди залетiв. Я миттю вискочив з коробки, а далi... А далi, якщо ви хоч раз посмiхнетеся, я не розповiдатиму! З чужого зорельота теж вискочив космонавт, i тiсу ж митi вiн закляк так само, як закляк я: вiн i я бачили перед собою копiю один одного! Якби я мав брата-близнюка, то й тодi б ми не були такi подiбнi. Я бачив попереду самого себе, вiд вусiв до протеза! Я бачив себе з усiма подробицями! Одне тiльки вiдрiзняло нас: там, де в нього було праве око, у |
|
|