"Юрiй Ячейкiн. Спалах понадновот зiрки" - читать интересную книгу автора

Це була слушна нагода запалити люльку: я був певен, що мiй вiрний
штурман отямиться не ранiш, як за хвилину. I справдi, рiвно через
шiстдесят секунд вiн збентежено прохрипiв:
- А яким побитом ми зробимо гак без обчислень?
- Який ще гак? - невинно поцiкавився я.
Вiд цього запитання Азимут мало не збожеволiв.
- Та щоб об'ухати оцей-от космiчний. тандем! - заволав вiн i тицьнув
пальцем в iлюмiнатор.
- А навiщо нам робити об'узд, - ласкаво запитав я, мов лагiдна мати
малу дитину, - коли ми залюбки проскочимо мiж ними?
- Як так? - отетерiв Азимут.
- А отак, - розжовую йому. - Сам мусиш знати: якщо планета не падас на
зiрку, значить, сили тяжiння обох небесних тiл десь врiвноважуються, тобто
сходять нанiвець.
- Ну, то й що?
- А те, що мiж ними мусить бути хоча б вузенька протока, де тяжiння не
виявиш навiть з аптекарськими вагами. Повна тобi невагомiсть! Ось цiсю
протокою нам i треба проскочити. Словом, сiдай та обчислюй фарватер. Але
врахуй, якщо ти схибиш хоч на одну тисячну свiтловоу секунди, я за наше
життя не поставлю й холодного попелу з мосу люльки.
Я демонстративно витрусив люльку i похмуро додав:
- У цьому випадку ми або згоримо в одному з протуберанцiв
зiрки-невидимки, або ж оздобимо якусь скелю планети намистом з власних
кiсток.
Та я даремно жахав мого хороброго помагача. Хлопець уже все второпав.
- Капiтане! - захоплено вигукнув вiн. - Ваше вiдчайдушне рiшення буде
неоцiненним дороговказом для майбутнiх навiгаторiв. Я не маю жодних
сумнiвiв, що на всiх зоряних картах цей шлях назовуть протокою Небрехи.
Ваше iм'я стане поряд з iм'ям всесвiтньовiдомого капiтана Магеллана! Адже
капiтан Магеллан теж не хотiв робити гак навколо мису Горн.
Та хоч Азимутовi й властивий був дар передбачення (це вам кожен
засвiдчить!), цього разу вiн помилився: усi лаври загарбав триклятий
МОПС-ЗМ. Але про це скажу потiм...
Невдовзi ми вже обережно, мало не навпомацки, просувалися вперед
вузенькою протокою серед загрозливих гравiтацiйних течiй.
Щоб не потрапити зненацька у якийсь небезпечний вир, я наказав
штурмановi осiдлати бушприт посудини. Азимут цупко тримав у протягнутiй
вперед руцi мiнiатюрнi ваги, вилученi з нашоу невеличкоу бортовоу аптечки.
Що поробиш, довелося скористатися таким недосконалим, але, погодьтеся,
незвичайним лотом, щоб ретельно промацувати кожен сантиметр фарватеру.
Якби штурман був дiвчиною або принаймнi не шикував ошатними вусами, з
нього тодi цiлком можна було б писати портрет стародавньоу богинi
правосуддя. Кращоу натури годi й шукати!
Однак, хоч врiвноваженi сили тяжiння не спроможнi були збити коробку з
курсу, все ж час вiд часу вони настирливо нагадували про себе. За бортом
раз у раз щось шарудiло та уривчасто лускало, нiби якийсь ненажера
невтомно колов волоськi горiхи.
Певна рiч, я розумiв, що дiялося.
За час мандрiв сучаснi зорельоти обростають iржею та окалиною, як
стародавнi каравели черепашками. Моя малолiтражка, безумовно, не була