"Юрiй Ячейкiн. Спалах понадновот зiрки" - читать интересную книгу автора

якiй дано повну i вичерпну вiдповiдь на оте надокучливе запитання.
Н.Е.ЗАТУЛИВУХО, небрехознавець.



1. МИСЛИВЕЦЬ ЗА ФАКТАМИ

У той час, а це було рокiв десять тому, я працював у найпопулярнiшому
на всiх планетах Сонячноу системи науково-художньому журналi для юнацтва
"Навколо Всесвiту".
I ось одного разу головний редактор журналу викликав мене на розмову.
"Пахне вiдрядженням!" - зрадiв я. - Ех, якби на Марс, на пару
марсiянських мiсяцiв. Вони ж удвiчi довшi, анiж земнi!"
- Сiдай, Никодиме, - сказав наскрiзь пропахлий гранками головний
редактор, з огидою вiдсуваючи од себе верстку свiжого номера.
Я з обуренням спостерiг, що його червоний олiвець добряче погуляв по
рядках мого фейлетону з Венери "Гiдропон чи гiдропонт?", чим вкоротив його
мало не наполовину. Та змовчав, бо саме у цей момент пригадував знайомих з
космопорту, щоб без черги придбати прямий квиток на Марс.
Отут мене й ошелешив наш редактор.
- Поудеш у вiдрядження, - прохрипiв вiн, зиркаючи на мене поверх
окулярiв.
- Куди? - жваво вклинцювався у розмову я.
- Аж на Чорноморське узбережжя... Там, десь у районi Сухумi, поселився
знаменитий мiжзоряний вовк, колишня окраса ордену космiчних командорiв, а
нинi пенсiонер, капiтан далекого галактичного плавання Небреха. Вiзьмеш у
нього iнтерв'ю не бiльш, як на сотню рядкiв нонпарелi [нонпарель - дрiбний
газетний шрифт].
Тьху! Знайшов куди посилати - на Чорноморське узбережжя! Це колись
журналiсти будь-що намагалися майнути туди у лiтню пору з командировочним
посвiдченням i редакцiйними грiшми у кишенi. А тепер, пiсля того як
опорядкували марсiянськi пляжi з дрiбним червоним пiсочком, Чорноморське
узбережжя - не дивина. Типове не те, як колись казали нашi пращури.
- Про Небреху розповiдають, - неухильно катував мене головний редактор,
- нiби вiн катався верхи на кометi i пiдказав самому Iсааковi Ньютону
закон всесвiтнього тяжiння. Словом, це людина, уславлена на цiлий Всесвiт.
А чи знасш ти, що вiн утнув уже отут, на Землi?
Редактор багатозначно замовк, а тодi з трiумфом повiдомив, нiби
оповiдав про власнi заслуги:
- Узяв та й порушив вiковiчну монополiю аборигенiв сонячного
Причорномор'я на торгiвлю лавровим листом! Нинi пакетик з листям не вартий
сiрниковоу коробки!
- Як це йому вдалося? - мляво поцiкавивсь я.
Я вiдчував, що редактор не запалить мене, навiть коли вихвалятиме героя
майбутнього iнтерв'ю найдобiрнiшими епiтетами, узятими з усього
словникового фонду.
- А дуже просто! - охоче пояснив вiн. - Небреха за безцiнь кинув на
свiтовий ринок своу невичерпнi запаси лаврових вiнкiв, якими увiнчували
його благородне чоло на незлiченних планетах ста дев'яносто трьох Сонць!
Я добре розумiв, що оце редактор вмiло намагасться затягти мене в