"Юрiй Ячейкiн. Спалах понадновот зiрки" - читать интересную книгу автора

I справдi, стежка в'юнилася мiж скель до мальовничого мiнiатюрного
садочка, з пишноу гущавини якого весело визирав бiлий будиночок з широкою
верандою, заклечаною диким виноградом. Тут же, у садочку, мов пам'ятний
монумент космiчним звитягам, височiла латана-перелатана ракета капiтана
Небрехи. Отут вона востаннс стала на якiр земного тяжiння.
Нараз я примiтив, що з капiтановоу садиби клубочиться густий дим. Вiн
сповивав будiвлю, виповзаючи сивими шатами з усiх шпарок.
- Пожежа! - гукнув я, хоч полум'я ще не було видно. Та помилитися було
неможливо. Здавна ж вiдомо: диму без вогню не бувас.
Я гарячкував i квапив моториста:
- Хуткiш! Де вiдро?
Але моторист повiвся дивно.
- Ет! - з цiлковитою байдужiстю махнув вiн рукою. - Бачили ми цi
пожежi... Одного разу сюди цiла "Ракета" на пiдводних крилах прибула,
повнiсiнька туристiв. Вони з моря побачили стовпчик диму i давай волати,
як ото ви зараз: "Вулкан! Вулкан!.."
Моторист заплющив лiве око i прицiльно плюнув за борт у медузу.
Я дивився на нього, як на божевiльного.
Будиночок Небрехи вже ледь бовванiв крiзь щiльну димову завiсу, коли
моторист вилiз iз свосу механiзованоу калошi i любесенько почав штовхати
уу назад у воду. Та ще нахабно попрохав:
- Ану пiддайте з правого борту...
Я мовчки вмочив у воду рушник, замотав ним голову i кинувся до
капiтановоу садиби.
- Не робiть дурниць! - гукнув менi моторист. - Повернiться i заберiть
своу речi!
Тим часом я висадив плечем вхiднi дверi i як вихор увiрвався до
внутрiшнiх покоув земноу резиденцiу мiжзоряного мандрiвника.
Дихати було нiчим. Будиночок вiд погреба до горища був повен диму. Я
навпомацки пробирався уперед.
I - весь здригнувся вiд фатального видовиська.
Посеред вiтальнi у глибокому командорському крiслi сидiв кругловидий
стариган у тiльнику. Голова його була похилена на синi смугастi груди.
Я одразу впiзнав його - головний редактор завбачливо вкарбував менi в
пам'ять особливi прикмети знаменитого капiтана: гола, мов глобус, голова,
хвацько закрученi пiд червоними, мов помiдори, щоками вуса, замiсть лiвоу
ноги - протез.
"Певно, учадiв, - розпачливо подумав я. - Ех, вiд ста рядкiв iнтерв'ю
плюс, про всяк випадок, п'ятдесяти запасу лишиться десять рядкiв
некролога..."
Аж тут я угледiв у правому кутку його рота прокурену люльку, яка досi
жеврiла навiть у цьому позбавленому кисню примiщеннi.
"Агау - подумки зрадiв я. - Видно, капiтан учадiв кiлька хвилин тому,
бо люлька ще не встигла згаснути у цiй отруйнiй вуглекислiй атмосферi.
Треба негайно витягти його на свiже повiтря!"
Втiм, капiтан Небреха був, нiвроку, такий опасистий, що годi було б
намагатися винести його з палаючого будинку на руках, як це полюбляють
робити героу вiдеорам. Але тiсу скрутноу митi я рiшуче й енергiйно начхав
на усiлякi церемонiу (знасте, у носi вiд диму таки добре свербiло),
вчепився обома руками старому у комiр та й поволiк, мов той лантух, з