"Юрiй Ячейкiн. Спалах понадновот зiрки" - читать интересную книгу автора

цього димового пекла.
Все було б добре, якби вчадiлий раптом не виявив ознак життя. Вiн
вибалушив на мене своу блакитнi очi, на якусь хвилю сторопiло закляк,
нiби, замiсть розумноу iстоти, зненацька побачив якусь примарну потвору, а
тодi нараз почав героучно боронитися.
- Ви що, здурiли? - згарячу вилаявсь я. - Пожежа!
Та хоч я докладав усiх зусиль, щоб врятувати потерпiлого, капiтан
Небреха прудко випручнувся з моух рук, блискавичним рухом захопив мене
впоперек, i моу ноги вправно викреслили у повiтрi вiсiмку. А сам вiн з
несподiваною спритнiстю хоробро кинувся у самий вир.
Я чув, як шалено заклацали вiконнi шпiнгалети i зарипiли рами. Вiйнуло
свiжим повiтрям. А за хвилину роботяга-протяг висмоктав з хати геть увесь
дим. Вiд нього не лишилося й гадки! Була пожежа та й нема...
А капiтан Небреха, вiдсапуючись, повагом зарипiв на протезi до крiсла,
осудливо зняв з мене очима мiрку, набив тютюном люльку, з насолодою
запалив i хутко знову занурився у цiлковиту хмару. З отруйних глибин уу я
й почув уперше його спокiйний, трохи хрипкий голос:
- Оце, молодий чоловiче, i е так зване стихiйне лихо...
Певно, я тодi мав на диво дурний вигляд з роззявленим ротом пiд
рушниковою чалмою на черепi. До того ж у цей момент вiдчинилися дверi - i
на порозi вирiс моторист з моум нехитрим командировочним спорядженням.
- Вашi речi, громадянине пожежнику, - з схидним осмiхом повiдомив вiн,
взяв пiд козирок i вийшов.
Я полегшено зiтхнув: на одного свiдка мосу нечуваноу ганьби поменшало.
Та хоч як осоромився, а здорового глузду не втратив. Професiйна звичка
взяла гору, i я з неприхованою цiкавiстю запитав:
- Капiтане, з вами можна спiлкуватися хiба що у протигазi. Навiщо ви
отак страхiтливо накурюсте, та ще iз зачиненими вiкнами? Хiба вас в школi
не знайомили з аксiомою, що курити шкiдливо?
Капiтан Небреха вигулькнув з тютюновоу хмари i, з неабиякою
прихильнiстю дивлячись на мене, повiдомив:
- Молодий чоловiче, а менi подобасться така неприродна у вашому вiцi
допитливiсть. I справдi, треба мати природний хист до з'ясування
невирiшених проблем, щоб отак точно окреслити поле наукового пошуку.
Я злегка вклонився на цей неочiкуваний комплiмент i подумки привiтав
себе iз першим успiхом. Адже для журналiста багато важить симпатiя його
спiврозмовника. А капiтан Небреха невгавав:
- То вас цiкавить, чому я отак накурюю? Зрозумiло, з науковою метою.
Оце намагаюся практично дослiдити (хай навiть цiною власного здоров'я!),
чи с хоч зерно iстини у прадавнiй гiпотезi, що коли у хатi пристойно
накурено, то можна просто у повiтрi вiшати сокиру. Подумати тiльки, цей
примiтивний, як амеба, дослiд може перегорнути нову свiтлу сторiнку в
iсторiу космiчноу навiгацiу! Хтозна, може, саме тютюновий дим остаточно
розвiс завiсу над тасмницею антигравiтацiу? Але, як бачите, до кiнця дiло
не довiв... Можливо, ще не досягнуто потрiбноу конденсацiу, а може, на цих
скелях бракус вiдповiдного атмосферного тиску...
Тисяча рядкiв нонпарелi! Вже оце сенсацiйне повiдомлення про генiальний
за свосю простотою дослiд залюбки можна дати пiд невмирущою рубрикою:
"Цiкаво знати, що..."